Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Одного разу, років тому з десять, у славі своєї юности Ніколо та Аґо благоговійно дивилися на Алессандру, що сиділа на відкритому балконі обличчям до Арно, спершись на червону оксамитову подушечку так, щоб увесь світ захоплювався її decolletage, вдаючи, що вона читає книжку, якою, мабуть, був «Декамерон» Боккаччо. Пуританські роки, здається, не зашкодили її красі чи становищу. Вона мала свій власний палац, була королевою так званого Будинку Марса і того вечора влаштувала прийом у великій залі piano nobile, себто головного поверху.

— Простолюдини, — казала Джульєтта Веронезе, — можуть розважатися у казино на першому поверсі.

Упродовж дев’яти років правління Плакальників Джульєтта, агент, животіла, працюючи перукаркою, ворожкою та готуючи любовне зілля. Про неї ходили чутки, що вона розкопує могили і краде пуповини мертвих немовлят, відрізає дівочу пліву у мертвих незайманих дівчат, вириває очі з очних западин і використовує їх у нечестивих ворожіннях. Аґо вже хотів сказати, що навряд чи вона є тією жінкою, якій можна говорити про бісових простолюдинів, але іль Макія штурхнув його саме вчасно, досить сильно, аби він забув, що мав сказати, і захотів убити Ніколо Макіавеллі. Зрештою він також забув і про це, бо карга Веронезе давала їм настанови.

— Принесіть їй вірші, — сказала вона. — Саме поезія їй до душі, а не квіти. Квітів вона має багато. Принесіть їй щось із Заннацаро або Чекко д’Аасколі, або ж добре вивчіть один із мадригалів Парабоско і спробуйте заспівати для неї. Вона — дуже грізна. Якщо ви співатимете погано, то одержите по ляпасу. Не давайте їй нудьгувати, бо хтось із її улюблених молодих джентльменів може викинути вас із вікна, як непотрібну іграшку. Не набридайте їй, бо її покровитель усадить на алеї вам ножа в серце ще до того, як ви завтра повертатиметесь додому. Вас запросили лишень з одної причини. Не заходьте на територію, на яку ви не вхожі.

— То чого нас запросили? — запитав іль Макія.

— Вона вам усе розповість, — сказала стара карга Веронезе в’їдливо.

— Якщо захоче.

* * *

Акбара Великого поінформували про раптове підвищення статусу працівників сексуальних послуг Костомахи та Перини-з простих повій коло Гатяпульської брами до повноцінних куртизанок зі своєю віллою на березі озера.

— Їхній успіх розцінюється людьми як знак впливу фаворита обох жінок, іноземця Веспуччі, який узяв собі дещо проблематичне ім’я Маґор дель’Амор, — сказав йому Абул Фазл. — Що стосується джерела капіталу, потрібного для започаткування такої справи, то можна лишень здогадуватися.

Умар Айяр незалежно підтвердив популярність так званого Дому Сканди, названого на честь індуїстського бога війни, «тому що», як казали у будинках поважних людей Нижчого Сикрі, «коли ти потрапляєш до рук тих леді, то це більше нагадує боротьбу у битві, ніж втіху кохання». Умар також сповістив, що музичний геній королівського двору Тансен зайшов трохи задалеко і створив на честь обох куртизанок paar, а точніше paar діпак, названий так через те, що коли він уперше заграв твір у Домі Сканди, то від магічної мелодії спалахнули погашені лампи.

У своїх снах імператор побував у тому борделі, який, оповитий ніччю, стояв на берегах невідомої зарубіжної річки, а не на берегах його власного озера. Стало зрозумілим, що Маґор дель’Амор також перебував у полоні якихось галюцинацій, адже саме він у своїй розповіді привіз тих повій через півсвіту до Арно.

— Усі чоловіки брешуть про повій, — подумав Акбар і простив йому. У нього були важливіші справи.

Сон про пошук кохання був безумовним знаком того, що кохання — втрачене, а прокинувшись, імператор почав тривожитися і був у сум’ятті. Наступної ночі він знайшов Джодгу і заволодів нею з такою несамовитістю, якої бракувало у їхньому шлюбному житті, відколи він повернувся з війни. Вона дивувалася, коли він пішов послухати історію іноземця, чи цей дикий запал був знаком його повернення чи жестом прощання.

* * *

— Аби жінка задовольнила чоловіка, — сказав імператор, — треба, щоб вона вміла співати. Вона повинна грати на якомусь музичному інструменті, повинна танцювати і, коли її попросять, робити всі три речі одночасно: співати, танцювати і грати на флейті чи на струнному інструменті. Вона повинна добре писати, добре малювати, знати, як наносити татуювання, і бути готовою зробити його на будь-якому місці тіла чоловіка. Вона повинна знати, як говорити мовою квітів, прикрашаючи ліжка і кушетки або прикрашаючи навіть саму землю: вишня для вірности, нарцис для веселощів, лотос для чистоти і правди. Верба — це жінка, а півонія — це чоловік. Бруньки гранатового дерева приносять родючість, оливки — честь, а соснові шишки — довге життя і заможність. Треба уникати кручених паничів, себто іпомеї, тому що вона говорить про смерть.

В імператорському гаремі наложниці розташовувалися в окремих спальнях із червоного каменю, стіни яких були обкладені великими подушками. Над центральним двором дзеркальне шатро захищало гарем від сонця та недостойних очей, а спальні тяглися зімкненими рядами, ніби військо кохання чи велика рогата худоба. Одного дня Маґору дозволили супроводжувати Акбара у його прихованому світі. За ним ішов стрункий євнух без жодної волосинки на тілі. Це був Умар Айяр; він не мав брів, його голова блищала, як шолом, а шкіра була без морщин і абсолютно гладенька. Його вік одразу не визначиш, але Маґор інтуїтивно відчув, що цей шовковий хлопець уб’є людину без вагань, відріже голову найщирішому своєму другові, якщо цього забажає імператор. Рух жінок гарему навколо них нагадував Маґорові рух зірок — здавалося, ніби небесні тіла рухаються якимись петлями і круговертями довкруж — так! — довкруж сонця. Він розповів імператорові про нову геліоцентричну модель всесвіту, говорячи дуже тихо, бо у нього вдома за таке вчення могли все ще спалити на вогнищі як єретика. Тож про це не варто було кричати, хоча навряд чи Папа міг почути його тут, у гаремі Великого Могола.

Акбар засміявся.

— Це вже відомо сотні років, — сказав він. — Якою ж відсталою видається ваша відроджена Європа; дитя викидає брязкальце зі своєї колиски, бо не хоче, аби воно торохтіло.

Маґор прийняв докір і змінив тему розмови.

— Я хотів тільки сказати, що Ваша Величність — це сонце, а вони — Ваші супутники, — промовив він.

Імператор злегка лупнув його кулаком по спині:

— Що стосується улесливости, ти можеш