У підводних печерах - Ігор Маркович Росоховатський
«А чи як діти? — подумав Валерій. — Це властиве не тільки дітям…»
— Я з’ясував, що їхнє мислення де в чому схоже на наше, але є й істотні відміни. Так, наприклад, вони здатні сприймати абстрактні поняття, але ніяк не можуть зрозуміти, що означає слово «море». Для них поверхня моря — це одне, а глибина — інше. Спокійне море нічим не нагадує бурхливе; місце, де водяться одні види риб, не схоже на місця, де водяться інші. Зміниться температура води, — і змінюється поняття. А слово «океан» вони зрозуміли так: місця, де можуть жити восьминоги й люди. Суходіл вони спочатку теж визнали частиною Океану.
— Краще б вони так не визнавали, — без усмішки сказав Валерій.
Євг не зреагував на його зауваження. Він захопився власною розповіддю, вдруге переживав зустрічі з восьминогами:
— Все ж мені пощастило втлумачити, що Земля складається із суші й Океану. Але потім вони ніяк не могли второпати, що ж таке суша. Я сказав, що це — місце, де живуть люди, а восьминоги можуть там жити дуже недовго. Вони запитали: «А довго теж можуть? Від народження до смерті?» Я відповів, що це можливо лише в тому разі, коли їх помістити в спеціальні басейни. Словом, я дуже стомився й заплутався, та раптом наш Мудрець допоміг мені, запитавши: «Чи живуть на суші краби?» Скінчилось тим, що вони зрозуміли елово «суша» як «місце, де не живуть краби». У мене вже паморочилась голова від утоми, але я не хотів іти, не довідавшись, як вони розмножуються. Адже це необхідно вказати в доповіді для Академії. Я вже пояснив, що в принципі вони розмножуються яєчками — так само, як усі октопуси…
— Я читав про це, але не звернув особливої уваги, — зізнався Валерій.
— Ото й видно, що ти журналіст, а не біолог, — промовив повчально Євг. («Ніби встиг уже стати академіком Є. Косинчуком», — подумав Валерій.) — Тебе більше цікавлять сенсації, ніж спосіб розмноження. А він має досить важливе значення для класифікації виду. Добре вже, слухай, тільки уважно. Процес розмноження восьминогів досить характерний. («А все ж таки — він племінник свого дядька», — глузливо подумав Валерій.) — Відомо, що чистьоха-самка прикріплює яйця в гнізді, печері чи іншому захищеному місці і рясно поливає їх водою з «лійки», погладжує, струшує, щоб очистити від дрібного сміття. Адже навіть дорослі октопуси не терплять несвіжої води. Восьминожихи фанатично віддані своїм майбутнім дітям. Вони нічого не їдять, щоб часом не впала крихта та не забруднила яйця. В той же час вони пильно охороняють їх від будь-яких живих істот. На той час, коли вилуплюються малята, їхні матері так виснажуються, що в них не вистачає сил на власне життя… Я хотів глянути на яйця цього виду, але восьминоги спочатку прикидалися, що не розуміють мого прохання, а потім один з них повідомив, що яєчка знаходяться в особливих приміщеннях і туди нікого не впускають. Я просив показати мені один такий «інкубатор», але вони як затялися. Мені навіть здалося, що моє прохання налякало їх. Домовилися, що відвідини «інкубатора» відкладемо до наступного разу. Боюся, що й тоді вони не будуть поступливіші, а тому…
Він глянув на двері й замовк. Поглядом показав на себе, на скафандр і підняв один палець. Валерій зрозумів, що іхтіолог хоче наступного разу піти сам, без Мудреця, і якимось чином зазирнути в «інкубатор». Занепокоївся, одначе не міг як слід зважити майбутню ситуацію, бо не хотів її створювати в уяві.
Їм обом треба було відпочити, і вони, вимкнувши світло, лягли спати. Валерія сон обминав. Його знову охопив задушливий дрімотний стан. Передчуття небезпеки примушувало піднімати обважнілі повіки, але сон усе-таки долав його й опускав їх, склеплював міцно, як стулки черепашки.
Невдовзі Валерій крізь дрімоту почув віддалений шум, плескіт. Потім долинули інші звуки — ніби спортсмен-новачок після довгої дистанції виліз із води і, відсапуючись, важко чалапає до лави. Звуки наближалися…
Валерій змусив себе розплющити очі. Він побачив, як ручка дверей повернулась. У вузьку, майже непомітну щілину, почав просуватись вогненний павук. Та частина його тулуба, що пролізла в щілину, спочатку була плеската, як млинець. Та ось вона роздулася, ніби павук переливав у неї решту свого тіла, що лишилася за дверима.
Чекання ставало нестерпним. Валерій напружився, схопився на ноги і ввімкнув світло в салоні.
Тільки-но засвітилися плафони, вогненний павук згас. Перед Валерієм був спрут. Очі його блищали, деякі щупальця були скручені, інші витягнуті, ніби він не вирішив, нападати чи захищатися.
— Що тобі треба? — запитав Валерій.
«Хотів подивитись, чи обидва ви тут».
— А яка тобі в цьому потреба?
Спросоння Косинчук тер очі, ошелешено дивлячись на восьминога.
«Хотів перевірити».
— Нащо?
«Щоб знати, що ви тут».
— А коли б нас не було?
«Вас обох чи одного з вас?»
— Припустімо, обох.
«Знав би, що вас немає».
— А коли б одного?
«Знав би, що немає одного».
— Навіщо тобі це?
«Щоб знати».
Валерій не знав, як примусити спрута розповісти про мету нічного візиту.
Євг дивився то на спрута, то на Валерія. Він сказав восьминогові:
— Ти не повинен приходити сюди, коли тебе не кличуть. Ти перебив нам сон.
«Не знав, — відповів спрут. — Більше не прийду, якщо мене не покличуть».
— От і добре. А тепер іди.
Уже за дверима восьминіг промовив:
«Не повинен приходити, коли тебе не кличуть».
Валерій з Євгом перезирнулися. В обох промайнула однакова думка.
Євг запитав:
