Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Володимир Миколайович Владко
— Це, значить, про геологічний час? — запитав він на всякий випадок Сокола. І, діставши підтвердження, швидко заговорив:
— Історію нашої Землі ділять на два часи: догеологічний, тобто — неймовірно довгий період космічного розвитку нашої планети, і геологічний. Цей останній розподіляється на ери, ери розподіляються на періоди. Періоди — на епохи. Найстародавніші ери — архейська і еозойська. Вони не залишили нам майже ніяких ознак життя тварин чи рослин. Наші знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з найпершого її періоду — кембрійського. За ним ішли девонський, кам’яновугільний та пермський періоди тієї ж самої палеозойської ери. Після цього почалася мезозойська ера з її періодами: тріасовим, юрським і крейдяним. Далі — кайнозойська ера. Це вже наша ера. Її періоди — третинний і четвертинний. Все.
Він спинився, трохи захекавшись, як після бігу. Сокіл весело заплескав у долоні:
— Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хіба не чудесно? Стисло, конкретно і без помилок. А тепер можу дещо додати і я. Між іншим, це зокрема буде цікаво й для Бориса…
Гуро виразно пахнув люлькою.
— Ні, ні, я не про те, — лагідно пояснив Сокіл, — я про своє. Ви вже знаєте, що Венера настільки молодша від Землі, що там мусить зараз бути, за нашими розрахунками, щось подібне до земної мезозойської ери. Чому саме так — цілком ясно. Всі спостереження, що провадилися з метою вивчити атмосферу Венери, довели, що наша сусідка завжди укутана в суцільну ковдру хмар — від полюса до полюса. Це вказує на бурхливе паротворення на її поверхні. Далі, останні дослідження щодо складу її атмосфери показали дуже своєрідну картину. Я нагадаю вам трохи про це. Пам’ятаєте, Миколо Петровичу, про нашу бесіду з Акимовим, професором Московського університету?
— Так, так, — підтвердив Риндін.
— Ось я прочитаю висновки цього вченого. Я тоді записав їх.
Сокіл перегорнув кілька сторінок своєї записної книжки і голосно прочитав:
— «Надзвичайно густа атмосфера Венери помітна з першого погляду у формі світлого ободочка під час проходження Венери по сонячному диску. Я порівнював темні лінії у спектрі Венери з лініями, які діставав штучно в лабораторії, пропускаючи світло крізь прозору посудину з вуглекислим газом.
І мусив констатувати, що ті й другі лінії майже збіглися. Отже, можна запевняти, що в атмосфері Венери є дуже багато вуглекислоти. Я боюся помилитися, але мені здається, що в атмосфері Венери вуглекислоти майже в десять тисяч раз більше, ніж в атмосфері Землі. Ось чому я дуже радив би вам узяти з собою досить великий запас кисню для дихання…» Ну, далі вже зовсім спеціальні висновки. Проте і прочитаного досить.
— Так, цілком досить, — серйозно погодився Гуро. — В десять тисяч раз більше вуглекислоти, ніж на Землі… Цікаво, чим же дихають там усі ваші археоптерикси і бронтозаври?
— Це ще остаточно не перевірено, — тихо вимовив Риндін.
— А чим дихатимемо ми? — запитав у свою чергу Василь.
— Ми зможемо користуватися нашими скафандрами. Проте я ж сказав уже, що ці твердження не перевірені.
— Так, не перевірені, бо не було кому досі перевірити, — гаряче відгукнувся Сокіл. — Але я особисто надаю великої ваги твердженням професора Акимова. Це дуже серйозний науковий працівник. Ви пам’ятаєте, Миколо Петровичу, він спеціально прийшов до нас, щоб розповісти про наслідки своїх спостережень і попередити нас. Отже, хай Акимов навіть трохи перебільшує, хай на Венері значно менше вуглекислоти, ніж каже він. Та все одно, і тих даних, що я маю, буде досить для висновків. Надзвичайна вологість атмосфери, суцільні хмари, середня температура — досить стійка і без великих змін — приблизно 50° вище нуля, значно збільшений процент вуглекислоти в атмосфері — все це свідчить про те, що на Венері тепер триває не лише мезозойська ера взагалі, а навіть точніше — юрський її період.
Василь Рижко слухав Сокола з захопленням. Перед його очима вже виникали дивовижні картини життя Венери. Буйні ліси невиданих рослин — гігантських пальм, папоротей, дивних хвойних дерев… і серед тих хащів — неймовірні страховища, потвори, які так вражали, його на малюнках підручників та популярних книжок з геології… Брр!.. і страшно, і цікаво!
— А чому всі ці умови характерні саме для юрського періоду? — тимчасом питав зацікавлений Гуро.
— Це легко пояснити, дорогий товаришу. Підвищена вологість атмосфери, підвищена середня температура, — ось умови нашого земного юрського періоду. Це відомо. А коли додати збільшений процент вуглекислоти, то стає зовсім ясно, бо вуглекислота, цебто сполука вуглецю, дає рослинам зайвину матеріалу для будування клітинок. Така зайвина вуглекислоти може за певних умов бути лише корисною для рослин! Ось що!
— Ну, гаразд! — погодився Гуро.
— І коли ми погоджуємось, що на Венері тепер триває період, аналогічний нашому юрському, то доведеться погодитися й з існуванням на ній таких тварин, які існували під час юрського періоду на Землі. Коли були такі рослини, — були й тварини. Коли на Венері тепер є такі рослини, чому не бути і тваринам? Я, як ви, мабуть, помічаєте, іду шляхом звичайної аналогії. З цього виходить, що на Венері ми здибаємо динозаврів, бронтозаврів, атлантозаврів, диплодоків з категорії…
— Рептилій, закінчив Василь. Очі його палали, обличчя почервоніло від збудження. Сокіл задоволено глянув на нього і продовжував:
— Далі ми мусимо здибати на Венері хижаків типу…
— Цератозаврів, — знов не витримав Рижко. Він уже бачив перед собою ці страховища — з довгими шиями, зубатими пащами й великими гребінцями на спині. Страховища виповзають на грубих кривих лапах з лісу, вони сунуть на відважних мандрівників, що вийшли з реактивного корабля у своїх скафандрах. Потвори загрозливо роззявляють пащі… наперед виходить сміливий мисливець Борис Гуро, він спокійно прицілюється… стріляє! Одна з потвор падає, корчиться, загрібає лапами землю, ламає дерева. Але друге страховище тимчасом кидається на Бориса Гуро з іншого боку. А він, прицілюючись утретє, не помічає цього… не помічає! «Товаришу Гуро, небезпека!» — кричить Василь. Але Гуро
