Війна з багатоликим звіром - Володимир Парал

— На твої вбогі каламбури мені начхати. Зрештою, солідні стандартні й перспективні продукти нашому підприємству потрібні більше, аніж… усіляка ексцентричність із шарлатанським присмаком!

— А кому потрібні оці твої квадратики? Вони нагадують нарізану ганчірку для підлоги. І мають такий самий смак.

— Я виготовив зразки свого екохліба на основі світової наукової літератури…

— … з якої все й здер. А тоді вже зробив полімерні сітки, напхавши їх крихтами справжньої їжі. Ще й хочеш, щоб діти робили її самі.

— Я рішуче протестую…

— Ну, досить, припиніть! Нехай висловляться інші, — втрутився генеральний директор.

Еда Роган, як завжди, перебільшував, але де в чому він мав рацію. Хоча Бімонь був сумлінний працівник, винахідливості чи оригінальності йому бракувало. Він умів тільки переймати, розробляти та оформляти — 3000 крон на місяць було йому за це цілком досить. Адже таке вмів будь-хто.

Після короткого обговорення секретарка занотувала резолюцію про те, що ПЧХП надсилає на міланський ярмарок колекцію д-ра Е. Рогана. Потім зачитала головний пункт порядку денного:

— ПЧХП на випадок оголошення стану зараженості. Доповідає начальник кризового штабу.

— Ми привели до повної готовності всі сорок протимазутових (ПМ) прожекторів і шістнадцять ПМ-пропелерів, — почав доповідач. — Можливо, будемо змушені значно обмежити постачання всього енергетичного блоку підприємства електрикою, включаючи котельню й лічильник…

Генеральний директор стомлено підійшов до вікна і відчинив його. Важкі руді хмари вже осіли суцільною низькою завісою, й шибками текли перші краплини слизької темно-рудої рідини.

СЬОГОДНІ ВЖЕ ВІДОМО, що мазут, оті темно-руді хмари, яких стає дедалі більше в промислових районах, над великими містами, виникають з усіляких відходів. Дим підприємств, промислові викиди, вихлопні гази машин, відвали порожньої породи, відходи заводів, пил, забруднення річок, міські, стічні води, тютюновий дим — усе це викликає руду заразу, яка чимраз дужче поширюється на землі. «Говорячи образно, — сказав нашому кореспондентові професор Празького університету Янік, — наша земна куля захворіла водночас на катар бронхів, нежить і сильний розлад шлунка. Лишається сподіватися, що з цього в неї не розвинеться рак».

МАТЕРІЯ ЗБОЖЕВОЛІЛА? В англійському місті Лідс, центрі сталеливарної промисловості, виявлено неймовірну кількість рудої маси — кучугури по кілька метрів увишки. Аналіз речовин підтвердив побоювання вчених. У цих рудих драглях знайдено мікроструктуру, що викликає розмноження клітин раку в людському організмі. Тому драглям дано назву «канцерит». Є й інші назви, що свідчать про її походження: «деград», «дестракт» і «декомпросит», темно-рудий, коричневий колір речовини зафіксовано в російській назві «коричмас», в англо-американській і німецькій — «брауніт», її експансивність утілено в назві «експандіт», — є навіть назви типу «ідіотін» та «катастрофіт»…

Однак дедалі більшого поширення набуває отой первісний термін — «мазут».

Доктор Едвард Роган (42 роки) — високий, стрункий, із довгобразим смаглявим обличчям — вийшов з адміністративного корпусу на подвір’я, яке в цю мить нагадувало аеродром під час знімання кінофільму. На чотириметрових металевих підставках височіли три неоковирні протимазутові пропелери, а на асфальтованій стоянці бригада електриків підключала серед клубків кабелю батареї ПМ-прожекторів. Уже скоро ц е мало впасти на нас. Чи вистоїмо ми?

— Добрий день, пане докторе! — хвацько козирнув Польда Штрунц, одягнений у темно-синю форму вахтера.

На ньому були краватка на резинці і начищені до ідеального блиску черевики. Вахтер мав такий вигляд, немов усім цим керував саме він, складалося навіть враження, що руда катастрофа його тішить.

У корпусі В Еда стрибав через дві сходинки, а в приймальні свого кабінету гукнув до секретарки Тіни:

— Перемога! Іду до Мілана!

— Ти завжди перемагаєш, Едо, — посміхнулася вона.

Моя секретарка Тіна Трикова-добра молодичка, подумав Еда, але їй не щастить. Тібор, наш шофер, за рік по весіллі пішов од неї до іншої. Тіна мешкає в сусідній квартирі, і я часто чую, як вона ставить одні й ті самі п’ять зачовганих касет, які вже знав увесь будинок. Музика лунала майже півночі. Тіна жила без чоловіка, а це, звичайно, не йшло на користь молодій матері.

— Відзначимо, Тіно?

— Сьогодні у тебе немає часу.

— От тобі й маєш! Чому?

— Бімонь до самого вечора чергуватиме в штабі боротьби з кризою.

Виходить, Тіна вже знала про мене й Аеону Бімоньову… Звичайно, добра секретарка все повинна знати, але зухвальство Тіни було нестерпне.

— Це мене не обходить. І тебе також не повинно обходити, — холодно відказав Еда. — Зателефонуй моїй дружині.

Тіна прикусила язика, набрала номер міської бібліотеки, попросила покликати пані Роганову й передала трубку шефові.

— Привіт, люба! — вигукнув Еда. — Я переміг, їду до Мілана! Лечу до тебе, давай відсвяткуємо, га?

— Вибач, Едо, — згодом сказала Тіна Трикова. — Я не хотіла…

— Забудьмо про це, — сказав Еда й зайшов до своєї лабораторії.

На двох широких столах панував страшенний гармидер, немов після погрому: скрізь валялися взірці оранжевого й рожевого швейцарського сиру, ягід горобини, ягнячого та заячого м’яса — свідчення двомісячної виснажливої праці, й тут же — вдалі експонати для всесвітнього ярмарку. Все це Еда нетерпляче згріб, кинув до електричної дробарки й увімкнув струм… Наступна гірко-солодка страва цього разу мала бути цілком стандартна, немов з конвеєра…

Електрична дробарка хрипіла, тріщала й плямкала. Еда Роган мовчки стояв перед заскленою картою свого «ПАВУТИННЯ», ледь торкаючи її пальцями. Молоко, яйця й овочі надходили безпосередньо з ферм, борошно — з малих електричних і вітряних млинів, а плоди — просто з дерева. Все це рухалося доцентрово, а в зустрічному потоці йшли сіль, прянощі й склотара. Виробництво й розподіл відбувалися в кожній точці зіткнення мережі «ПАВУТИННЯ». Настав кінець гігантським підприємствам,