Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів
І цю хроніку можна продовжувати. Привид бродить…
Нефілім — це назва божеств із Нібіру за Біблією, а у шумерських текстах вони іменуються, як уже говорилось, аннунаки, що буквально із мови Шумеру перекладається так — ті, що зійшли із небес. Куди вже точніший переклад і промовистіша етимологія.
Перша група богів–астронавтів на чолі із богом Енкі перебувала тут вісім шарів — 28 800 тисяч літ, а відтак Верховного замінив новий «начальник бази». А найголовнішого бога, який залишався там, на Нібіру, звали Енліль.
Людські останки, знайдені не так давно у Південній Африці і передані на обстеження у Єльський університет США і голландський університет Кронінгена, виявили вік у 7690 років. Виходило щось неймовірне — саме батьківщина Нельсона Мандели стає колискою людства. Тут народився гомо сапіенс! Африканці мали змогу втерти носа всім патріархам людства з Євразії, коли обстеження рудокопів показали, що тут застосовувалися передові технології десь так 100 000 літ тому.
Отут із знахідок у Преторії коло замикається — аннунаки, рядові боги із Нібіру, добували тут золото для своєї електроніки, щоб долати мільярди мільярдів кілометрів у своїх галактичних мандрівках. А про те, що вони робили це, свідчили численні зіккурати — збережені до нових часів споруди шумерського космопорту, в порівнянні із яким Байконур — просто гра у пісочницю.
Але повернемося до шахтарів–аннунаків, бо там вирішується наша людська доля. Серед численного шумерського епосу особливо варто виділити трактат «Атрахасіс», який переклали Дж. Ламберт і А. Міллард. Тема цього твору — повстання аннунаків, виглядає так, із соціальних мотивів. Важкою видалася шахтарська праця, як для богів. Бо серед нефілім були правителі, а були й прості трудівники.
І от у результаті повстання, щоб загасити конфлікт, виникла ідея, одностайно затверджена на раді богів–правителів, — для гірничовидобувної промисловості створити примітивного робітника:
«Праматір богів, нехай вона створить людину. Роботу богів на нього покладемо, Працю богів доручимо людині — Нехай несе людина іго боже», —гласить десь так приблизно сюжет, який ляже в основу біблійної оповіді про створення людини.
Варто звернути увагу на одну промовисту деталь біблійного сотворення світу. У Книзі Буття характерним є використання Всевишнім множинного числа, коли мова йде про створення людини:
«І сказав Бог: створимо людину по образу Нашому і подобію Нашому». У цьому ж дусі витримана риторика, коли Адам здійснив первородний гріх. Божественна реакція знову формулюється невідомо до кого у множинній формі: «Адам став як один із нас, знаючи добро і зло».
У Старому Завіті дуже чіткою є теза, що людина не причисляється до богів і що вона не спустилася, як вони, з неба.
Нове створіння отримало ім’я — Адам, від слова «адама», що шумерською мовою означає — порох земний. Тобто Адам перекладається як землянин. А ті, що звідтам, — аннунаки, або по–біблійному — нефілім.
І тут ми підходимо до кульмінації — як була створена людина, бо одного рядка із Біблії нам не те що для віри, а й для розуміння, для знання — замало. Потрібне, як до статті закону чи конституції, — тлумачення.
Конкістадори, які першими із протилежного берега Атлантики навідалися у Месоамерику і відкрили дивовижну спадщину майя, хвалилися, аж пінилися: скільки різного роду язичницької літератури цих «дикунів» вони знищили. Гітлер із його спаленням Гейне відпочиває.
Слава Богу, шумерів виявили вже на значно вищому рівні європейської цивілізованості, позбавленої середньовічного фанатизму. Тому, хвала Всевишньому, тисячі томів шумерських бібліотек збереглися, і тільки б вистачило хисту перекласти їх усіх достеменно, що й робиться безнастанно впродовж останніх десятиліть.
Епос про творення людини можна було б назвати наймилішою нашому, людському серцю ліричною поемою. Чи радше одою її величності Людині, яка є вінцем усього, створеного Всевишнім, або величальною симфонією гармонії Людини із її Творцем.
Але попри гордість за нас, богоподібних, яка розпирає груди, я вгамую іскрометні емоції і зберу в кулак променисті фібри душі, якій хочеться співати при одній згадці, що вона отримала таке прекрасне земне пристанище, як створене богом людське тіло.
Зберу все душу роздираюче, аби спробувати викласти наступний кульмінаційний сюжет як науково витриману лекцію із генної інженерії.
Не вписується останнє слово наукового генія сучасного людства у біблійні координати, але всі світила від науки приходили до висновку, навіть якщо блудили на шляху до істини, що вона, істина, там, де релігія, віра в Бога, накладається — один до одного — на науку, у віру в людину.
Уявіть собі, що п’ять тисяч років тому вас запросили на комплексний урок із анатомії, астрономії, історії рідної країни та теології у шумерську середню школу, де один із найближчих праправнуків Адама подає вам урок на тему, передбачену планом районного відділу освіти і рекомендовану Міністерством освіти Демократичної Республіки Шумер, —
ЯК МАВПОПОДІБНИЙ КРОМАНЬЙОНЕЦЬ
СТАВ БОГОПОДІБНОЮ ЛЮДИНОЮ.
У Книзі Буття (вірш 26–27) сказано: «І сказав Бог: створимо людину по образу Нашому. По подобію Нашому. І створив Господь Бог людину із праха земного, і вклав у нього дихання життя, і стала людина живою».
Для створення «по образу і подобію» істоти, яка вже існує, необхідно, щоб новостворювана істота володіла набором генів свого батька. Є така штука, як хромосоми, які є всередині кожної живої клітини і визначають фізичні та інтелектуальні характеристики потомства.
Хромосоми ці є стержнями, на які нанизані довгі нитки ДНК. За наявності лише чотирьох нуклеотидів
