Хранителі - Дін Кунц

Через вісім місяців, під час вихідних з нагоди Дня праці[72], Джонсони та Гайнси зібралися на барбекю вдома у шерифа. Майже весь вечір вони грали у бридж. Лем із Карен частіше вигравали, що виглядало дивно, адже у Лема більше не було фанатичного прагнення перемогти.

Він звільнився з АНБ у червні і жив на прибутки від тих грошей, що їх успадкував від батька. До наступної весни Лем планував заснувати невеличкий бізнес, де він буде сам собі паном і зможе працювати, коли захоче.

Пізно ввечері, поки жінки були на кухні, де готували салати, Лем із Волтом смажили на терасі стейки.

— Отже, в Агентстві ти зажив слави людини, яка провалила справу Банодайна?

— Так мене пам’ятатимуть завжди.

— Але все ж ти отримуєш пенсію, — промовив Волт.

— Я пропрацював двадцять три роки.

— Але це несправедливо, коли людина провалює найбільшу справу століття, але звільняється у сорок шість років і отримує повну пенсію.

— Три чверті від повної пенсії.

Волт глибоко вдихнув ароматний дим смажених стейків.

— І все-таки: куди котиться наша країна? У менш ліберальні часи за такі проколи тебе б, як мінімум, висікли і наділи кайданки.

Волт ще раз вдихнув аромат стейків і продовжив:

— Розкажи ще раз про те, що тоді відбулося на кухні.

Лем уже розповідав це сотні разів, але Волту не набридало слухати.

— Ну, там усе блищало. Корнелл та його дружина теж доглянуті й акуратно одягнені. Корнелл розгнівався, стягнув мене з крісла за сорочку і так блиснув очима, що я подумав, що він зараз відірве мені голову. Коли чолов’яга відпустив мене, я розправив краватку і сорочку… і кинув погляд на свої штани. Така вже в мене звичка. І тут я помічаю ті золотисті шерстинки. Собачі. І дурню зрозуміло, що то шерсть ретривера. Невже у таких акуратних людей не було часу поприбирати за два тижні, особливо тоді, коли їм треба було чимось заповнити порожнечу і відволіктись від свого горя?

— Твої штани були всі у шерсті, — промовив Волт.

— На них були сотні шерстинок.

— Наче за кілька хвилин до твого приходу там сидів пес.

— Таке враження, що якби я з’явився на дві хвилини раніше, то сів би на собаку.

Волт перевернув стейки на мангалі.

— Ти дуже спостережливий, Леме, і міг би зробити хорошу кар’єру в Агентстві. Не розумію, як ти з такими здібностями завалив справу Банодайна.

Вони обидва, як завжди, розсміялися.

— Гадаю, мені просто пощастило, — як завжди, промовив Лем, і знову зареготав.

3

Коли Джеймс Гаррісон Гаятт 28 червня святкував свій третій день народження, його мати вдруге завагітніла, народивши йому згодом сестричку. Сім’я організувала вечірку в будинку з мореного дуба на лісистому пагорбі, що височів над Тихим океаном. Оскільки Гаятти готувалися переїхати до нового, більшого будинку, трохи далі узбережжям, вони влаштували вечірку не лише на честь дня народження, а й на честь цього дому, який став першим прихистком для їхньої сім’ї.

Джим Кін приїхав з Кармела разом із Пукою та Сейді — чорними лабрадорами. З ним також був молодий золотистий ретривер Леонардо, якого всі кликали Лео. З агентства нерухомості у Кармел Гайлендс, де працював Сем — для всіх «Трейвіс», — і з галереї в Кармелі, де Нора виставила свої картини на продаж, приїхало кілька близьких друзів. Вони теж привезли з собою ретриверів — двох нащадків Ейнштейна та Мінні.

Не вистачало лише Гаррісона Ділворта. Він торік помер уві сні.

То був гарний день. Усі добре провели час, не лише тому, що були друзями і раділи зустрічі, а через спільнє таємниче щастя, яке назавжди об’єднало їх у велику сім’ю.

Все потомство першого покоління, з яким Трейвіс та Нора не змогли розлучитися і залишили у будинку з мореного дуба, також було тут присутнє: Міккі, Дональд, Дейзі, Крячик, Квачик і Кручик.

Собаки веселилися навіть більше, ніж люди: гасали галявиною, гралися у схованки в лісі і переглядали відеофільми у вітальні.

Собачий патріарх брав участь у деяких іграх, але здебільшого проводив час із Норою і Трейвісом і, як завжди, тримався біля Мінні. Він накульгував, оскільки Аутсайдер сильно пошкодив його праву ногу. Якби не ветеринар, що доклав усіх зусиль, щоб відновити його кінцівку, вона б узагалі не працювала.

Трейвіс часто думав, чому Аутсайдер, з величезною силою кинувши Ейнштейна об стіну в дитячій кімнаті, повважав, що той помер. Можливо, коли життя ретривера опинилося в руках чудовиська, в глибині своєї душі воно віднайшло краплю милосердя, хоча милосердя не було передбачене його творцями. Можливо, Аутсайдер пригадав те єдине задоволення, яке вони із псом розділяли у лабораторії, — мультики, і, згадавши це, уперше відчув, що має туманну можливість бути, як усі живі істоти. Порівнявши себе з іншими, можливо, йому стало важче вбити Ейнштейна, аніж він сподівався: адже Аутсайдер міг би розірвати його одним ударом пазурів.

Хоча Ейнштейн тепер і накульгував, завдяки Джиму Кіну він вибавився від татуювання, і тепер ніхто не зможе довести, що ретривер утік із Банодайна, і він, як і раніше, міг за бажання грати роль «дурного пса».