Хранителі - Дін Кунц

Жахливе обличчя Аутсайдера було настільки огидним, що в ньому був якийсь елемент довершеності. Трейвіса навіть певною мірою приваблювала його унікальна і страхітлива потворність.

Пролунав новий гуркіт грому, і цього разу світло в сараї блимнуло і заледве не згасло.

Аутсайдер знову підняв голову і заговорив своїм скрипучим голосом, але вже з якимось холодним божевільним відтінком:

— Вбив собаку, вбив собаку, вбив собаку, — і видав звук, що, мабуть, повинен був означати сміх.

Трейвіс уже хотів розстріляти Аутсайдера, але не встиг він натиснути на гашетку, як сміх монстра переріс у схлипування. Трейвіс дивився на нього, наче зачарований.

Свердлячи Трейвіса палаючими очима, Аутсайдер знову повторив:

— Вбив собаку, вбив собаку, вбив собаку, — але цього разу здавалося, що в його голосі звучить така туга, наче він усвідомлює масштаб свого злочину, хай навіть закладеного на генетичному рівні.

Аутсайдер глянув на касету із зображенням Міккі Мауса і благально промовив:

— Вбий мене.

Трейвіс не усвідомив, що ним рухало — лють чи жалість, — коли він натиснув на гашетку і випустив в Аутсайдера весь магазин. Що людина створила, те людина і знищила.

Коли магазин спорожнів, Трейвіс відчув себе геть спустошеним.

Він впустив карабін і вийшов із сараю. Щоби повернутися в дім, у нього не зосталося сили, тому він просто всівся на землю під дощ і заплакав.

Коли із шосе на ґрунтову дорогу звернула автівка Джима Кіна, Трейвіс усе ще плакав.

1

У четвер удень, 13 січня, Лем Джонсон залишив Кліффа Соамза і трьох інших агентів там, де ґрунтова дорога примикала до шосе «Пасіфік коуст». Він наказав їм нікого не пропускати і зоставатися на місці доти, допоки він їх за потреби не покличе.

Кліффу Соамзу це здалося дивним, але він не заперечував.

Лем пояснив, що Трейвіс Корнелл раніше служив у загоні «Дельта» і має за плечима непоганий бойовий досвід, тому з ним слід бути дуже обережним.

— Якщо ми захочемо взяти будинок штурмом, то він здогадається, хто ми, і може вчинити опір. А якщо я піду сам, то зможу його переконати і вмовити просто здатися.

Таке непереконливе пояснення його дій, що суперечили правилам, не змогло стерти виразу нерозуміння з обличчя Кліффа, проте Лем на це не зважав.

Він одинцем поїхав на одному із седанів і припаркувався перед будинком із мореного дуба.

На деревах виспівувало птаство. Зима тимчасово відступила з північного каліфорнійського узбережжя, і день випав теплий.

Лем піднявся сходами і постукав у двері.

На стук до дверей підійшов Трейвіс Корнелл і, поглянувши на непроханого гостя крізь дверцята решітки, поцікавився:

— Пан Джонсон, наскільки я розумію?

— Як ви… а, так, звісно. Гаррісон Ділворт розповів про мене того вечора, коли зателефонував вам.

На подив Лема, Корнелл відкрив двері.

— Прошу, заходьте.

Корнелл був одягнутий у безрукавку, вочевидь, через пов’язку майже на ціле плече. Він провів Лема крізь вітальню в кухню, де за столом сиділа його дружина і чистила яблука на пиріг.

— Пан Джонсон? — запитала вона.

Лем посміхнувся і сказав:

— Я так бачу, мене тут усі знають.

Корнелл сів за стіл і взяв у руки чашку кави, але Лему не запропонував.

Трохи зніяковілий, Лем якусь хвильку постояв, а тоді присів поряд із ними.

— Бачте, цього не уникнути, — промовив він. — Рано чи пізно ми би знайшли вас.

Жінка мовчки чистила яблука. Її чоловік дивився у чашку.

«Що з ними?» — подумав Лем.

Він уявляв собі геть не такий розвиток подій і був готовий до паніки, злості, відчаю і багатьох інших проявів емоцій, але не сподівався від них такої дивної апатії. Здавалося, їм узагалі байдуже, що їх знайшли.

— Невже вам нецікаво, як ми вас знайшли? — запитав Лем.

Жінка похитала головою, а Корнелл сказав:

— Якщо ви справді хочете нам розповісти і вам від цього полегшає, тоді будь ласка.

Лем насупився, нічого не розуміючи, але почав свою розповідь:

— Усе було просто. Ми знали, що пан Ділворт зателефонував вам із якогось будинку чи офіса за кілька кварталів від того парку в затоці. Тому ми під’єдналися до комп’ютерів АТС — звісно ж, з їхньої згоди, — і наші агенти проаналізували всі міжміські дзвінки, зроблені з телефонів, що розташовувались у межах трьох кварталів біля того парку. З вами ці дзвінки не були пов’язані. Але потім ми зрозуміли, що рахунки було переадресовано на отримувача, тобто на вас. Це теж фіксується у спеціальних записах на АТС, щоби потім задокументувати дзвінки, якщо людина, якій надійшов рахунок, відмовляється платити. Ми проаналізували ці спеціальні записи — а їх було небагато — і швидко запеленгували дзвінок на ваш номер, який було зроблено з будинку на узбережжі. Він