Хранителі - Дін Кунц
— Може, вам тепер медаль вручити? — запитав Корнелл.
Жінка взяла ще одне яблуко, розрізала його на чотири частини і почала чистити.
Спілкування йшло туго, але в Лема були інші наміри, ніж подружжя могло очікувати. Не можна було їх засуджувати за таке прохолодне ставлення, адже вони ще не знали, що він прийшов із дружніми намірами.
— Послухайте, я залишив своїх агентів у кінці дороги, — сказав Лем. — Я пояснив їм, що ви можете запанікувати чи наробити дурниць, якщо ми з’явимося всі разом. Але насправді я прийшов сам… щоб зробити вам пропозицію.
Нарешті чоловік із жінкою з цікавістю подивилися на Лема, а він продовжив:
— Я навесні кидаю цю кляту роботу. Чому… вам це знати не обов’язково, та й, утім, це не ваша справа. Просто скажу, що в мені відбулися різкі зміни. Я навчився спокійно сприймати поразки, і тепер їх не боюся.
Лем зітхнув і знизав плечима.
— У будь-якому разі псові не місце в клітці. Мені начхати, що вони кажуть і що їм треба. Я сам знаю, що правильно, і розумію, як це — жити в клітці. Я сам провів у ній все життя і лише недавно звільнився. Тому пес не повинен повертатися туди. Ось що я хочу запропонувати: заберіть пса кудись, пане Корнелле, відвезіть його в ліс і заховайте у безпечному місці, а потім повертайтесь — і ми поговоримо. Скажете, що пес утік кілька місяців тому, коли ви були в іншому місці, і ви вважаєте, що він уже мертвий чи потрапив у чиїсь хороші руки. Залишається проблема з Аутсайдером — гадаю, ви знаєте про нього, — але ми разом розробимо план, щоб з ним впоратися, коли він з’явиться. Я оголошу вас у розшук, але через кілька тижнів припиню його, сказавши, що це марна справа…
Корнелл підвівся і, підійшовши до Лема, схопив його лівою рукою за сорочку і підняв.
— Ти запізнився на шістнадцять днів, сучий ти сину.
— Тобто?
— Пес загинув від рук Аутсайдера, а я вбив чудовисько.
Жінка відклала свій ніж і шматок яблука і, затуливши обличчя руками та згорбивши плечі, тихенько заплакала.
— О Господи! — промовив Лем.
Корнелл відпустив його. Зніяковілий і пригнічений, Лем розправив краватку і складки на своїй сорочці, а потім обтрусив штани.
— О Господи! — повторив він.
* * *Корнелл сам зголосився показати агентам місце в лісі, де він поховав Аутсайдера. Вони викопали його.
Чудовисько було загорнуте у пластиковий мішок, але їм навіть не потрібно було розгортати його, щоб зрозуміти, що перед ними творіння Ярбек.
Хоча від часу вбивства Аутсайдера стояла прохолодна погода, все ж труп уже почав розкладатися.
Де похований собака, Корнелл відмовився говорити.
— Йому не давали спокою за життя, — похмуро промовив чоловік. — Але, хвала Господу, тепер він спатиме спокійно. Ніхто не зможе зробити йому розтин. Ніколи і нізащо!
— Коли йдеться про інтереси національної безпеки, вас можуть змусити…
— Нехай спробують, — відповів Корнелл. — Якщо мене потягнуть у суд і будуть допитуватися, де я поховав Ейнштейна, то я все розповім пресі. Але якщо вони дадуть і псові, і нам із дружиною спокій, то я триматиму язика за зубами. Я не збираюся повертатися у Санта-Барбару під іменем Трейвіса Корнелла. Тепер я Гаятт, ним і залишуся. Я розпрощався зі своїм минулим життям і не бачу причин до нього повертатися. Тому якщо в урядовців є голова на плечах, вони дозволять мені бути Гаяттом і не заважатимуть.
Лем довго дивився на Трейвіса, а потім промовив:
— Так. Якщо в них є розум у головах, то так вони і вчинять.
* * *Того самого дня, але пізніше, саме коли Джим Кін готував вечерю, йому зателефонували. Це був Гаррісон Ділворт. Ветеринар жодного разу його не бачив, але познайомився з ним минулого тижня, коли виступав посередником між адвокатом, Трейвісом і Норою. Гаррісон телефонував з таксофону в Санта-Барбарі.
— Вони вже приїжджали? — запитав адвокат.
— Одразу після обіду, — сказав Джим. — Напевне, цей Томмі Ессенбі хороший хлопець.
— Непоганий. Але він попередив мене не тому, що в нього таке добре серце. Він протестує проти влади. Коли вони натиснули на нього, аби він зізнався, що я телефонував з їхнього будинку, хлопець розізлився і назло їм з упертістю козла, що б’ється головою об дерев’яний паркан, одразу побіг до мене, щоб тільки дозолити їм.
— Вони забрали Аутсайдера.
— А собаку?
— Трейвіс відмовився показувати їм його могилу, натякнувши, що надере всім задницю й окошить свій гнів на їхні голови, якщо вони тільки спробують зачепити його.
— Як там Нора? — запитав Ділворт.
— З дитиною все буде добре.
— Хвала Богові, ви мене заспокоїли.
2
