Хранителі - Дін Кунц
— А ось жінка, що була з ним, — промовив Ван Дайн, поки на моніторі миготіли дані. — Її справжнє ім’я — Нора Луї Дейвон із Санта-Барбари. Тепер її звати Нора Жан Еймс.
— Добре, — сказав Вінс. — Тепер стирайте.
— Тобто?
— Стирайте їх із комп’ютера. Вони більше не ваші, вони — мої. І ніхто на них не має права.
* * *Незабаром Ван Дайн і Вінс прибули назад у «Гот тіпс». Це було пекельне місце, від якого Вінса нудило.
У підвалі Ван Дайн назвав прізвища «Гаятт» і «Еймс» двом бороданям, котрі, здавалося, перебувають тут цілодобово, наче пара тролів.
Насамперед вони зламали комп’ютери Департаменту автотранспорту, щоби подивитися, чи за три місяці після отримання нових документів Гаятт і Еймс десь осіли і подали заявку на зміну адреси в межах штату.
— Еврика! — сказав один із них.
На моніторі з’явилася адреса, і бородань роздрукував її.
Ансон Ван Дайн узяв аркуш із принтера і передав Вінсу.
Трейвіс Корнелл і Нора Дейвон — тепер Гаятт і Еймс — мешкали у сільській місцевості біля шосе «Пасіфік коуст», що на південь від Кармела.
5
У середу, 29 грудня, Нора поїхала в Кармел до лікаря Вайнгольда.
Небо було затягнуте такими темними хмарами, що білі чайки на їхньому тлі здавалися яскравими вогниками. Ця погода встановилася наступного дня після Різдва, хоча обіцяний дощ так і не пішов.
Але сьогодні, коли Нора припаркувала свій пікап на невеличкій парковці позаду кабінету лікаря Вайнгольда, дощ полив як із відра. Вона про всяк випадок перед від’їздом вдягнула нейлонову куртку з капюшоном, тож перед тим, як вийти з пікапа й забігти в одноповерхову цегляну будівлю, накинула його на голову.
Лікар Вайнгольд, як завжди, ретельно оглянув її, а тоді сказав, щоб вона тримала хвіст пістолетом. Ейнштейна це би потішило.
— Жодного разу не бачив жінки, яка на третьому місяці була б у такій хорошій формі, — зізнався лікар.
— Я хочу, щоб у мене народилася здорова, ідеальна дитина.
— Так і буде.
Лікар знав, що її прізвище Еймс, а чоловіка — Гаятт, але жодного разу не висловив невдоволення їхнім сімейним статусом. Це бентежило Нору, але вона подумала, що у світі, в який вона вилетіла прямо з колиски, йменованої «домом Дейвон», до таких речей ставляться поблажливо.
Як і до цього, лікар Вайнгольд запропонував зробити тест на визначення статі дитини. Але Нора відмовилася минулого разу. Вона хотіла, щоб це був сюрприз. Окрім того, якщо вони дізнаються, що в них буде дівчинка, то Ейнштейн наполягатиме, щоб її назвали Мінні.
Обговоривши наступний прийом з реєстратором, Нора натягнула капюшон і вийшла під зливу. На одній частині даху не було ринви, тому вода стікала прямо на тротуар, утворюючи калюжі на вкритій щебенем парковці. Вона похлюпала до пікапу через цю «річечку», і водномить її кросівки промокли наскрізь.
Коли Нора підійшла до машини, то побачила, як із червоної «хонди», припаркованої поряд, вийшов якийсь чоловік. Вона не особливо звернула на нього увагу, помітила лише, що його автівка надто маленька, як на такого здорованя, і що він одягнений не по погоді — джинси і синій пуловер. «Бідолашний промокне до нитки», — подумала Нора.
Вона відкрила двері, щоб сісти за кермо. Наступної миті Нора відчула, як чоловік у синьому пуловері заштовхує її на сусіднє сидіння, а сам усідається за кермо.
— Якщо ти, суко, закричиш, — сказав він, — я випущу тобі кишки.
Нора відчула, як її боку діткнувся револьвер.
Усе ж вона мимовільно зойкнула і хотіла було пролізти далі через переднє сидіння, а тоді чкурнути через пасажирські двері справа. Але, почувши його брутальний і грубий голос, Нора завагалася. Їй здалося, що він радше вистрелить їй у спину, ніж відпустить.
Чоловік грюкнув дверима з її боку, і тепер Нора залишилася з ним віч-на-віч. На допомогу не було кого кликати. Вона в прямому сенсі виявилася відгородженою від світу дощовою завісою, через яку ніхто не міг побачити, що робиться в машині. Втім, на парковці й так нікого не було, а саму парковку з вулиці не було видно, тому їй усе одно ніхто не зміг би допомогти.
Нападник виявився м’язистим велетнем, але Нору лякали не його габарити. У нього було широке спокійне обличчя, на якому годі було щось прочитати; ця байдужість, яка зовсім не в’язалась із ситуацією, лякала Нору. Але ще страшнішими були його очі: зелені — і холодні.
— Хто ви? — запитала Нора, намагаючись приховати свій страх, щоб не збуджувати чоловіка. А він, здавалося, балансував на тонкій межі.
— Чого ви хочете від мене?
— Собаку.
«Грабіжник, — подумала Нора. — Ні, ґвалтівник. Або вбивця-психопат». Вона ані на мить не припустила, що це може бути урядовий агент: хто ж іще розшукуватиме пса? Ніхто ж не знає про його існування.
— Ви про що? — запитала Нора.
Чоловік ще сильніше, аж до болю тикнув Нору в бік дулом револьвера. Вона одразу ж стривожилася за свою дитину.
— Добре, вочевидь, якщо ви знаєте про собаку, то