Хранителі - Дін Кунц
«Я НЕ ХВОРИЙ».
— Тоді що? Ти відчуваєш… Аутсайдера?
«НІ. ТАКОГО ЩЕ НЕ БУЛО».
— Але ж ти щось відчуваєш?
«ПОГАНИЙ ДЕНЬ».
— Може, це через дощ?
«МОЖЛИВО».
Трейвіс заспокоївся й повернувся до випічки, але все ще трохи нервуючись.
* * *Шосе було сірим від дощу.
Нора їхала на південь уздовж берега. Туман густішав, тому їй довелося зменшити швидкість до шістдесяти п’яти кілометрів на годину, а в деяких місцях вона взагалі не перевищувала п’ятдесяти.
Можливо, зважаючи на туман, пригальмувати сильніше, а потім спробувати відчинити двері й вистрибнути? Та ні. Щоб не постраждати і захистити свою ненароджену дитину, доведеться зменшити швидкість до восьми кілометрів на годину, а туман був не настільки густим, щоб виправдати таку низьку швидкість. Окрім того, під час розмови Вінс не прибирав револьвер, тому варто було лише повернутися до дверей, як він вистрелить у спину.
Світло фар пікапа та поодиноких зустрічних автомобілів розсіювалося у клубах наче живого туману, утворюючи яскраві ореоли та іскристі райдуги, які водномить зникали.
Може, спробувати звернути з дороги там, де насип м’якший, тому можна вистрибнути без шкоди для здоров’я? Але Нора злякалася, що переплутає місця і заїде в урвище, де зі страшенною швидкістю полетить у шістдесятиметрову прірву і врешті розіб’ється об скелястий берег. Навіть якщо вона з’їде у потрібному місці, в результаті такої зваженої і не надто небезпечної аварії може знепритомніти або спровокувати викидень; Нора хотіла, наскільки це було можливо, вибратися з цієї халепи разом із дитиною у повній цілості.
Заговоривши до Нори, Вінс уже не міг зупинитися. Він багато років оберігав свою велику таємницю, приховував свої мрії про владу та безсмертя від усього світу, але навіть після поразки з Денні Словічем не втратив бажання розповісти всім про свою майбутню велич. Здавалося, що Вінс записав у своїй голові все, що хотів розповісти, на кілометрову плівку і тепер прокручував її у прискореному темпі, вивергаючи власне божевілля на Нору, яку вже нудило від страху.
Вінс розповів, як дізнався про Ейнштейна, вбивши вчених, котрі займалися різними дослідженнями в рамках проекту «Франциск» у Банодайні. Він знав і про Аутсайдера, але не боявся потвори, бо, за його словами, стояв на краю безсмертя і викрадення пса було останнім кроком для справдження своєї Долі. А після цього, твердив Вінс, його вже ніщо не зупинить, навіть Аутсайдер.
Половини з того, що говорив кілер, Нора не розуміла. Вона припустила, що навіть якби зрозуміла його слова, то це означало би, що вона така сама божевільна. Хоча Нора не завжди вловлювала смисл, вона знала, що Вінс зробить з нею і Трейвісом, коли добереться до пса. Спочатку жінка боялася запитувати про це, так наче озвучені слова могли зробити її страшне майбутнє неминучим. Але коли до ґрунтової дороги, яка звертала з шосе і вела до їхнього дерев’яного будинку, залишалося не більше восьми кілометрів, Нора запитала:
— Ви ж не відпустите нас, отримавши собаку?
Вінс уважно дивився на неї, пестячи її поглядом:
— А як ти гадаєш, Норо?
— Гадаю, що ви вб’єте нас.
— Звісно.
Нора здивувалася, що зізнання Вінса не налякало її ще більше. Навпаки, його самовпевнена відповідь лише розлютила її, притлумивши страх. Нора загорілася бажанням зруйнувати його бездоганний план.
Вона розуміла, що суттєво відрізняється від колишньої Нори, якою була у травні і яка б жахнулася від нахабної і самовпевненої поведінки Вінса.
— А якщо я з’їду в кювет і спричиню аварію? — запитала Нора.
— Щойно ти крутнеш кермом, я застрелю тебе й перехоплю керування, — промовив Вінс.
— А якщо у вас не вийде і ви теж загинете?
— Я загину? Можливо. Але не під час такої дрібниці, як автокатастрофа. Е, ні… В мені занадто багато життів, щоб мене можна було так легко вбити. Та я й не вірю, що ти спробуєш так учинити. У глибині душі ти сподіваєшся, що твій чоловік перехитрує мене і врятує тебе, собаку і себе. Звісно, ти помиляєшся, але ніхто не забороняє тобі вірити. Він нічого не вдіє, оскільки побоїться поранити тебе. Я зайду в дім, приставивши револьвер до живота. Це паралізує його. І тих кількох секунд мені вистачить, щоб вибити йому мізки. Ось чому в мене лише один револьвер. Це все, що мені потрібно. Оці його турбота і переживання за тебе погублять твого чоловіка.
Нора вирішила, що їй у жодному разі не можна виявляти свого гніву. Вона повинна вдавати, що дуже злякалася, що вона просто слабка й перелякана жінка. Якщо він буде її недооцінювати, то може допустити промах і дати їй шанс.
Вона лише на мить перевела погляд з мокрого шосе на Вінса, котрий дивився на неї. І в його очах не було цікавості чи люті психопата, як можна було сподіватися, чи його звичного тупого спокою, а було щось схоже на співчуття і навіть вдячність.
— Я роками мріяв убити вагітну жінку, — сказав Вінс таким тоном, наче розмірковував про якусь гідну і похвальну ціль на кшталт розбудувати бізнесову імперію, чи нагодувати всіх голодних, чи доглядати за хворими. — Ще ніколи я не потрапляв у таку ситуацію, де ризик убивства вагітної жінки був би достатньо низьким, щоб можна було спробувати.
