Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

китайського народу, нашого друга професора Ван Луна. Під його керівництвом Шанхайський інститут енергетичних проблем розробив і створив для астроплана «Венера-1» дотепну, цілком оригінальну й цінну систему здобування електроенергії протягом всього перельоту. Ця блискуча конструкція товариша Ван Луна радикально розв’язала одне з найважливіших питань, яке стояло перед конструкторами астроплана. Ми з надміром забезпечені тепер електроенергією з моменту вильоту корабля і до його повернення на Землю, — ось що дав нам науковий і технічний талант професора Ван Луна! Але крім того, виявилося, що цей видатний китайський вчений, який увійшов до складу нашої експедиції, є в той же час і досвідченим мандрівником і пристрасним мисливцем на крупного звіра. Досить сказати, що професор Ван Лун об’їздив весь Китай, Сибір, Індію і Індокитай, беручи участь і керуючи деякими дослідницькими експедиціями Всекитайського географічного товариства. Ви, звичайно, чули й читали, що на Венері нашій експедиції доведеться, можливо, зустрітися з небезпечними і численними хижими тваринами. Ми мусимо бути готовими до всього — навіть до зустрічі з доісторичними потворами, які можуть виявитися на Венері. Ця молода планета, як ви знаєте, значно молодша від Землі, там не може ще бути людей. Проте на Венері можуть бути невідомі нам тварини, можливо, — хижаки. Якщо це так, — товариш Ван Лун буде нашим надійним захисником. Його досвід мандрівника і мисливця дуже згодиться експедиції. Ну, звісно, ми можемо тільки пошкодувати, що наш астроплан не в змозі вмістити в собі бодай одного з представників тваринного світу Венери, бо товариш Ван Лун напевно допоміг би нам спіймати, привезти на Землю й показати вам як зразок хоча б одного з них!

Микола Петрович Риндін знову перечекав, поки уляжеться в залі сміх, викликаний його жартівливим жалкуванням, і закінчив:

— Всі ми, члени команди астроплана «Венера-1», добре встигли узнати один одного за час підготовки. Ми маємо все необхідне для далекої подорожі, — для наших запасів використана вся корисна площа корабля. Через сто сорок шість днів після вильоту з Землі ми опинимося на Венері, де за умовами астронавігації нам доведеться пробути досить довго — чотириста шістдесят сім днів: раніше вилетіти на Землю ми не зможемо. За цей час експедиція в міру можливості вивчить незнану планету, спробує відшукати ультразолото — і привезе його на Землю в подарунок любимій Батьківщині. Збувається давня мрія людства, що віками здавалася красивою, але нездійсненною казкою. Ще зовсім недавно, у п’ятдесятих роках нашого сторіччя, міжпланетна подорож лишалася практично неможливою, хоча світова наука вже оволодівала атомною енергією. Тоді, як і раніше, Радянському Союзові і його друзям доводилося витрачати надто багато сил на оборону. Цей трудний період — позаду. Переставши побоюватися нападу, наші народи цілком віддали всі свої сили мирному будівництву, розвиткові науки й техніки. Минуло всього кілька десятиріч, і людство бачить, як могутня атомна енергія, яка служить не справі війни, а справі миру, дає нашим народам можливість здійснити вікову мрію, перетворює подорож до іншої планети в реальність. Тому й прикуті зараз до нашої країни, великого Радянського Союзу, погляди, думки й почуття всіх людей земної кулі: Радянська країна вперше в світі втілила в життя давню мрію кращих умів людства і починає оволодівати світовим простором! Мені хочеться сказати вам лише одне. Учасники першої міжпланетної експедиції безмежно вдячні Батьківщині за довір’я і переконані, що виправдають його. До побачення, дорогі друзі і товариші, до побачення! Через чотири дні — старт нашого астроплана «Венера-1». У неділю, о дванадцятій годині дня ми вилітаємо у світовий простір. До побачення, друзі і товариші!

І знову нескінченні овації бурею пронеслися по всій Землі. Академік Риндін сходив з трибуни. Його гігантський силует, здавалося, сходив разом з ним, повільно розпливаючись у повітрі. Величезний зал зборів Палацу Рад захоплено аплодував керівникові першої міжпланетної подорожі і його товаришам, аплодував аргонавтам Всесвіту.

І так само аплодували люди в усьому світі, все ще прислухаючись до радіоприймачів, звідки щойно лунав мужній голос академіка. Уже згасли екрани телевізорів, уже давно змовкли радіоприймачі, а люди все ще сиділи й сиділи біля них, охоплені хвилюванням.

Лише чотири дні відділяли людство від великої події, яка все ще здавалася багатьом фантастичною, — відльоту радянського астроплана з трьома членами його екіпажу на Венеру, на подолання невідомих небезпек і труднощів, для оволодіння дорогоцінним новим елементом — ультразолотом!..

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ,

який повертає нарешті, читачів, — тепер уже надовго! — до подій, що розгорнулися в астроплані, і знайомить їх (так само, як і мандрівників у космосі, — мабуть, лише за винятком одного Вадима Сокола) з четвертим пасажиром міжпланетного корабля.

— Що це? — голосно скрикнув вражений появою незнайомця Вадим Сокіл.

Від несподіванки він підскочив і його одразу відкинуло вгору, до стелі. Вдарившись головою об кріплення, він ледве встиг вхопитися за рятівні петлі в стелі. Але його очі не відривалися від обличчя незнайомця, що також дивився вже на нього, втім, не так розгублено, як на Ван Луна.

Микола Петрович Риндін зосереджено похитав головою: ось вона, невідома досі причина зайвої ваги астроплана!.. І тільки Ван Лун, один з усіх, лишався спокійним і незворушним — принаймні зовні. Він упевненою рукою торкнувся нижньої частини прозорого циліндра-шолома, яка з’єднувалася вигнутим металічним кільцем з плечима й груддю скафандра, і, переконавшись, що шолом не закріплений на скафандрі, з особливою ввічливістю промовив:

— Прошу, шановний товаришу, прошу! Виходьте без церемоній. Будьмо знайомі.

Лише Риндін помітив, як права рука Ван Луна стиснулася в кулак, ніби він вважав, що тут можна було побоюватися нових ускладнень. Але незнайомець не примусив себе чекати. Він, слухняно підпорюючись, відкинув прозорий шолом назад, узявся руками за металічне наплечне кільце і з помітними труднощами викарабкався назовні. Проте, вилізаючи із скафандра і зіскакуючи на підлогу, він, природно, не розрахував руху і несподівано для себе полетів від скафандра вздовж каюти до протилежної стіни.