Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь - Роберт М. Вегнер
Чародій злегка усміхнувся.
— Назвемо це випадковістю, якій ми лише допомогли.
— Але експеримент вийшов з-під контролю. Закінчився фіаско. Шадорі виявилося неможливо опанувати й відслідковувати, бо ненавчені таланти мають чудову охоронну ауру— користуються Силою надто хаотично, щоб її можна було відрізнити від природних явищ, сплесків у Джерелах, пульсації Урочищ. Тож коли їх почала розшукувати Гірська Варта, ви приєдналися до нас.
— Фіаско? — маг звів брови. — Фіаско? Ти не розумієш, про що говориш, хробаче. Серед них кожен дванадцятий може черпати із Джерел. Один на дюжину, чуєш, ти, людинко? Зазвичай серед людей такий один на тисячу; достатньо талановитим, щоб стати членом гільдії, буває один на десять тисяч, а щоб стати архімагом — один на мільйон. Діти тих, кого ви повбивали там унизу, могли б струснути світ!
— У цьому я не сумніваюся, — Кеннет зробив ще один крок уперед. — Але останнім часом світові потрясінь і так не бракує. Як ви мали намір їх розводити? І що з ними робити, коли вони виростуть?
— Канібалізм був рисою не вродженою, а надбаною, як і кілька інших мінусів…
— Нелюдська жорстокість? Схильність до завдавання болю та смерті, радість, яку вони черпають зі страждань? Це для тебе «мінуси»? Я бачив, що вони зробили в Коори-Аменеск і тут, у печерах агерів. Вони не живилися тілами людей — вони насолоджувалися їхніми стражданнями. І були охоплені безумством надто глибоким, щоб з нього вирватися.
— Ну от, — чаклун трохи скривився. — Я саме чекав, поки ми дійдемо до висновків, які почне робити самозваний борець зі злом. І які ще дива на мене чекають?
Сніг навколо ніг чаклуна набув кольору глибокого пурпуру, і Кеннет зрозумів, чому їхня розмова триває так довго. Маг був поранений, якась зі стріл пробила магічний заслін, і тепер чародію потрібен був час, щоб зупинити кровотечу та залікувати рану.
— Жодних. Скажи мені тільки, чи випадок на льодовику був випадком, чи ти планував це з самого початку?
— Скажімо так, мені потрібно було опинитися на місці раніше за вас. Я знав, що Борегед десь у цій місцині, і було легко здогадатися, що саме його сюди привело. Я мав намір вивести клан у безпечне місце, знайти йому укриття на зиму. На жаль, я спізнився, ці тварини атакували в ту мить, коли я тільки-но дістався до клану. Визнаю, я їх недооцінив. А ви? Ну що ж, ви мали дістатися до місця, наштовхнутися на тих дикунів, і, якби щастя вам сприяло, відступити і скласти рапорт, що шадорі припинили існування, вибиті до ноги агерами, а я загинув на льодовику. Це було б непогане рішення. Для всіх.
— І для тих, хто загинув — також? — лейтенант зробив ще крок. Від чаклуна його відділяло вже кілька ярдів.
— Їм я вже ніяк не міг допомогти. Але ми з тобою дискутуємо собі, а мені вже час, — маг вирішив, що відстань між ними вже достатня. — Якщо дозволиш, я хотів би гаряче попрощатися.
Кеннет відскочив праворуч, коли долоня мага вистрелила в його бік. Зупинився на півкроці, розвернувся на п’ятці, відвів руку з мечем далеко вбік, щоб утримати рівновагу, і кинув у чаклуна щитом, що полетів, наче величезний диск, і вибухнув після того, як зіткнувся з випущеним магом струменем Сили. Лейтенант нахилився й кинувся в дим, який накрив усе після вибуху, в два стрибки дістався до чарівника — і вдарив. Так, як міг, головою в обличчя, додав коліном у пах і, відчуваючи, що втрачає рівновагу, пласким боком меча в голову. Аманделларт кувікнув, загарчав, захлинувся кров’ю і… провалився під землю. Офіцер розпачливо хитнувся, ледь уникнувши падіння у прірву в сто ліктів, яка несподівано розчахнулася в нього під ногами. Він не думав, що чаклун стояв так близько до краю. В останню мить зумів відступити й завмер, намагаючись почути звук тіла, що відбивалося б від скелі, та плюскоту води.
Може, чаклун зумів стрибнути? Він відчув холодні дрижаки. Маючи вдосталь часу, маг зробив би все, щоб жоден із солдатів не повернувся на протилежний бік льодовика.
Зціпивши зуби, Кеннет перехилився й визирнув униз.
Аманделларт висів десь п’ятьма стопами нижче, обіруч чіпляючись за льодову брилу, яка стирчала зі стіни. Ногами він розпачливо махав у повітрі. Коли підвів голову, їхні очі на мить зустрілися. Незважаючи на кров, що юшила в нього з носа, та на підпухлу вилицю, чародій усе ще споглядав нахабно і звисока. Потім погляд мага помандрував униз, до білого кипеню, що крутився ста ліктями нижче, та до чорного каміння, що раз у раз із нього виринало.
— Я знаю, чаклуне, про що ти думаєш, — лейтенант здивувався, що його голос не тремтить. — Якби тут було двісті ліктів, а ще краще — триста, ти міг би ризикнути. Із твоїми вміннями ти зумів би сплести Силу і втекти з цих тарапат.
— Мотузку, — Аманделларт важко дихав, а стиснуті навколо бурульки долоні тремтіли від зусилля. — Кинь мені мотузку.
— Ні. В ім’я всіх людей, які через тебе та твоїх собратів виявилися вбитими та пожертими. В ім’я жителів Коори-Аменеск і в ім’я родини римаря з Гандеркеха, в ім’я моїх хлопців, які наклали тут головою, і в ім’я агерів — так, ти правильно почув, в ім’я агерів, які гинули разом із ними. І навіть в ім’я тих нещасних, яких ви змусили розмножуватися поміж собою, наче тварин, аж поки вони стали чимось гіршим, ніж тварини.
— Ти, їбаньку, не грайся тут у суд, — чаклун загарчав. Дихання його все пришвидшувалося. — Ти стоїш надто низько, щоб мене судити. Кинь мені мотузку, і я обіцяю, що забуду про все, а ти не пожалкуєш. Гільдія вміє подбати про лояльних людей…
— Ти не розумієш, правда? — Кеннет нахилився й зазирнув магові просто у вічі. — Я міг би місяцями говорити про чесність, відповідальність, правдивість і гідність, а ти лише сміявся б і називав мене сентиментальним дурнем без, як ти це назвав, крихти розуму. Ти не знаєш присяги Варти, а особливо тих слів про оборону та охорону всіх жителів гір від будь-якого ворога. Усіх і кожного.
Погляд чаклуна запалав ненавистю.
— Гідність, обшарпанцю? Гідність і ти? Офіцер, який братається з агерами і вбиває разом з ними дітей і жінок. Неформально я — вище тебе за званням, і ти присягав боронити моє життя за всяку ціну. Ти покійник, лив-Даравит. Присягаюся всіма богами, ти молитимешся, благатимеш мене
