Капітула Дюни - Френк Херберт
Цей внутрішній протест завжди занурював Мурбеллу в події, які вознесли її на висоту, що будила і благоговіння, і трепет водночас.
«Що ще я могла зробити?»
Пам’ять показувала, як Стреггі падає на підлогу в безкровній смерті. Сцена на моніторах не-корабля розігрувалася немов театральна драма. Рамки проєктора в командному відсіку корабля посилювали ілюзію, що все це відбувається не насправді. Актори повинні встати й розкланятися. Теґів комунікатор не пропускав нічого і дзижчав, передаючи повідомлення, доки хтось його не втихомирив.
Їй зосталися образи, моторошний відблиск побаченого. Теґ лежить, розпростершись, на підлозі орлиного гнізда Всечесної Матрони. Шок у погляді Одраде.
Заяву Мурбелли, що вона мусить притьмом спуститися на планету, зустріли гучні протести. Прокторки лишалися непохитними, доки вона не представила деталей ризикованої гри Одраде й гостро не спитала:
— Хочете тотальної катастрофи?
«Внутрішня Одраде виграла цю суперечку. Але ти з самого початку була готовою до цього, правда, Дар? Твій план!»
— Ще зостається Шіана, — промовили Прокторки. Дали Мурбеллі одномісний ліхтер і вислали її саму на Перехрестя.
Хоча вона передала свій ідентифікаційний сигнал Всечесної Матрони, все ж на Летовищі відбулися кілька ризикованих моментів.
Вона зіткнулася із загоном озброєних Всечесних Матрон, щойно вийшла з ліхтера біля ями, яка ще диміла. Дим пахнув екзотичною вибухівкою.
«Ось де було знищено ліхтер Матері Настоятельки».
Загоном керувала стара, аж древня Всечесна Матрона — у поплямленій червоній одежі з рваною дірою на лівому плечі. Була як висушена ящірка, усе ще отруйна, усе ще кусюча, але діяла лише силою гніву, більша частина її енергії вичерпалася. Розкуйовджене волосся нагадувало шкірку свіжовикопаного імбиру. У ній сидів демон. Мурбелла бачила, як він зиркає із всипаних оранжевими цятками очей.
Попри те, що стару прикривав ззаду цілий загін, вони стояли біля спуску з ліхтера обличчям одна до одної, наче ізольовані від решти. Дикі звірі, що обережно принюхуються, намагаючись оцінити небезпеку.
Мурбелла пильно стежила за старою. Ця ящірка потроху вистрілювала язиком, пробуючи повітря, даючи волю емоціям, але була достатньо шокована, щоб вислухати її.
— Моє ім’я — Мурбелла. Я потрапила в полон Бене Ґессерит на Гамму. Я адептка Горму.
— Чого ти носиш відьомську одежу? — Стара і загін стояли, готові убити.
— Я навчилася всього, чого вони мене вчили, і принесла цей скарб своїм Сестрам.
Стара якусь мить її вивчала.
— Так, я розпізнаю твій тип. Ти Рок, одна з тих, кого ми вибрали для проєкту Гамму.
Загін позаду неї трохи розслабився.
— Ти не здолала всієї дороги цим ліхтером, — недовірливо сказала стара.
— Я втекла з одного з їхніх не-кораблів.
— Ти знаєш, де їхнє гніздо?
— Знаю.
Губи старої розтяглися в широкій усмішці.
— Добре! Ти справжній приз! Як ти втекла?
— Це ти маєш питати?
Стара обміркувала її слова. Мурбелла могла читати думки на обличчі, наче їх вимовлено вголос: «Ті, кого ми взяли з Рок, — смертоносні геть усі. Можуть убивати руками, ногами, кожною рухомою частиною тіла. Усі мали б носити знак “Небезпечна у кожній позиції”».
Мурбелла відступила від ліхтера, демонструючи жилаву грацію, знак її типу й ідентичності.
«Швидкість і м’язи, Сестри. Стережіться».
Частина загону зацікавлено посунулася вперед.
Їхні слова були повні характерних для Всечесних Матрон порівнянь, нетерплячих питань, які Мурбелла мусила відбивати.
— Ти багатьох їх убила? Де їхня планета? Вона багата? Ти багатьох самців там пов’язала? Ти тренувалася на Гамму?
— Я була на Гамму на третьому щаблі. Під командою Гакки.
— Гакка! Я з нею зустрічалася. Вона мала ушкоджену ліву стопу, коли ти її знала?
«Усе ще перевіряють».
— Це була права стопа, і я була з нею, коли вона її ушкодила!
— О, так, права стопа. Тепер я згадала. Як вона її ушкодила?
— Копнула одного неотесу в дупу. Він мав гострий ніж у кишені на стегні. Гакка так розлютилася, що вбила його.
Загоном прокотився регіт.
— Ідемо до Великої Всечесної Матрони, — сказала стара.
«То я пройшла першу перевірку».
Та все ж Мурбелла відчувала застереження.
Чого ця адептка Горму носить ворожий одяг? І вигляд у неї дивний.
«Найкраще відразу протистояти цьому».
— Я пройшла їхній вишкіл, і вони прийняли мене.
— Ідіотки! Що, справді?
— Ти сумніваєшся в моїх словах? — Як легко було відбити удар, прийнявши міну ображеної Всечесної Матрони.
Стара наїжачилася. Не втратила пихатої зарозумілості, але послала своєму загонові погляд перестороги. Усім їм знадобився певний час, щоб перетравити сказане Мурбеллою.
— Ти стала однією з них? — спитав хтось позаду.
— Як інакше могла б я вкрасти їхнє знання? Знай це! Я була особистою ученицею їхньої Матері Настоятельки.
— Вона добре тебе вчила? — Той самий викличний голос ззаду.
Мурбелла розпізнала ту, що її питала: середнього рівня й честолюбна. Зі шкіри пнеться, щоб її помітили і вивищили.
«Це твій кінець, вискочко. Невелика втрата для всесвіту».
Бене-ґессеритський фінт пересунув противницю, наче пір’ячко, туди, де Мурбелла могла її дістати. Копняк у стилі Горму, щоб вони її розпізнали. Надто цікава кар’єристка лежала мертва на землі.
«Поєднання умінь Бене Ґессерит і Всечесних Матрон дає грізну силу, яку всі ви повинні розпізнати і заздрити їй».
— Вона чудово мене навчила, — сказала Мурбелла. — Ще питання?
— Ех! — сказала стара.
— Як тебе звати? — зажадала Мурбелла.
— Я Старша Дама, Всечесна Матрона Горму. Мене звати Елпек.
— Дякую, Елпек. Можеш називати мене Мурбеллою.
— Це честь для мене, Мурбелло. Те, що ти привезла нам, — справжній скарб.
Мурбелла якусь мить вивчала її з бене-ґессеристською пильністю, тоді без гумору посміхнулася.
«Обмін іменами! Ти у своїй червоній одежі, що позначає тебе як представницю можновладного оточення Великої Всечесної Матрони, ти знаєш, кого щойно прийняла до свого кола?»
Загін усе ще був під враженням від побаченого й дивився на Мурбеллу з осторогою. Вона бачила це з новою сприйнятливістю. Мережа закритих клубів колишніх однокласниць[26] так і не здобула собі місця в Бене Ґессерит, але була наявна у Всечесних Матрон. Паралельний потік розважив її парадом підтверджень. Як тонко передається влада: правильна школа, правильні друзі, закінчення школи й перехід на перші щаблі кар’єрної драбини — усе це під керівництвом рідних і завдяки їхнім зв’язкам, взаємне почухування спини,
