ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
Впевненість Ридана ще більше засмутила Миколу. Гірку пілюлю проковтнув він сам. Справді, аргументи професора не були переконливі, а останнє зауваження його навіть нагадало Миколі єхидні характеристики, якими нагороджували Ридана його супротивники — світила біології: «гаряча, необачна, схильна до захоплень людина»…
Справді, як міг учений обгрунтовувати своє переконання, будувати важливі прогнози на таких випадкових, до того ж експериментально не перевірених фактах, як цей знаменитий інцидент у Будинку вчених!
— Якщо мати на увазі оборонне застосування «ГЧ», — заговорив він, нарешті, бачачи, що Ридан чекає відповіді на свій прямий докір, — то нам потрібні принаймні десятки кілометрів, Костянтине Олександровичу. А не метрів! А там було менш як півкілометра.
— Де це «там»?
— Між моєю квартирою і Будинком учених.
— Ах, ось ви про що! — Ридан усміхнувся, похитав головою. — Як люди можуть забувати такі речі… «Там», про що кажу я, було сто кілометрів! — люто закричав він, схоплюючись з місця. — Влаштовує вас така відстань?!
— Але ви сказали, що я був свідком… Я не знаю іншого…
— Ні, знаєте! Повинні знати, або я доведу, що ви кажете неправду, голубе мій!.. Перевіримо. Ви добре пам’ятаєте обставини смерті вашого брата… Ничипора, якщо не помиляюсь?
— А-а! — втямив, нарешті, Микола. — Звичайно, пам’ятаю! Галюцинація матері…
— Ото ж бо воно. Ви розповіли цей епізод, здається, в перший день нашого знайомства. І запевняли тоді, що ці два моменти — смерть брата і «видіння» вашої матері збіглися в часі. Адже так? Ви й зараз можете це підтвердити? Об’єктивно, без усяких знижок на красне слівце, таке корисне лише на початку знайомства.
Микола замислився. Ридан нагадав йому один з найгостріших моментів дитинства, тих, що запам’ятовуються назавжди з безліччю деталей — з їхніми характерними для тієї пори особливостями відчуттів, смаків, запахів, рухів…
Рідна хата… Вечірня зірниця згасає за Волгою… Сутінки, в яких майже губиться волосінь у руках, заплутаний вузлик на чорному поводку (на чорну волосінь краще клює риба)… Різкий рух матері… Страшний зойк: «Ничипоре!..»
Потім — пішки до Москви, Федір, а вже в Москві — його батько, який дізнався про все і приніс недобру звістку. І дата, позначена на якомусь лікарняному друкованому бланку, що назавжди лишився в Федорового батька: помер 13-го серпня цього року о 8-ій годині 30 хвилин вечора… Пригадалося, ще в селі молодиці-сусідки просторікували, що тринадцяте число «нещасливе», — це Микола почув тоді вперше і тому запам’ятав.
Так встановлювався збіг моментів. Точніших даних, звичайно, не було. Але не було і підстав сумніватись у вірогідності реєстрації смерті, це обов’язок персоналу лікарні. Не виникли б і сільські пересуди, коли б «видіння» Миколчиної матері не сталося саме цього числа. В середині серпня сонце заходить о восьмій годині… Отже, на початку дев’ятої в приміщенні настає та півтемрява, коли важко навіть десятирічним метким очам розгледіти чорну кінську волосину в далеко не білих пальцях хлопчини-рибалки.
— Отож, можна констатувати збіг з точністю до… ну, хоч би до двох годин? — спитав Ридан.
— Певно, навіть точніше…
— А мені точніше не потрібно. У моїй колекції подібних фактів багато, ваш — один з найбільш вдалих за збереженими прикметами часу. Звичайно розходження більші, в той чи інший бік, але статистична картина ясна: моменти ці збігаються. А точна реєстрація часу — важка справа: ніхто не дивиться на годинник або на календар, коли йому що-небудь видасться, причується, привидиться або присниться. Час подій взагалі дуже погано запам’ятовується. Через рік, якщо не лишилось якихось об’єктивних прикмет, ви навряд чи пригадаєте навіть той місяць, коли вам спала на думку вдала ідея, яку ви, проте, пам’ятаєте чудово!.. Але ми відхилилися… Словом, ось мої положення: моменти спалаху випромінювання і його приймання іншим мозком збігаються. Є всі підстави вважати, що ми маємо справу з електромагнітною енергією і з швидкістю її поширення, що дорівнює швидкості світла. У тому випадку, свідком якого ви були, вплив випромінювання мозку виявився на відстані близько ста двадцяти трьох кілометрів по прямій, — це я встановив за допомогою циркуля й масштабу, по карті Московської області. В інших випадках ця відстань була в десятки разів більшою. Метикуйте, як хочете. Частоту коливань ви знаєте краще за мене…
Розмова ставала все важчою, і Микола вже шкодував, що почав її. Позиція того, кого брали сумніви щодо успіху, така незвичайна в їхній спільній праці, вносила якийсь неприємний душок розладу, здавалась упередженою; Микола відчував це і все ж не міг виставити проти логічних доказів Ридана нічого, крім своїх «фізичних законів», які професор зараз просто ігнорував. Та й не варто було сперечатись, адже все одно доведеться випробовувати «ГЧ», перш ніж випускати його в світ.
Одне сумнівне місце в своїй позиції — спершу, як лазівку, щоб припинити суперечку, — Микола все ж знайшов. Його напоумили слова Ридана про частоту коливань. Частота… Справді, які властивості має ця божевільна частота, що ллється з об’єктива «ГЧ»? Адже, створюючи свій генератор, він знав, що бореться за цю маленьку ділянку спектра променистої енергії, яка зовсім ще не досліджена. І це зрозуміло, для нього не існувало хоч трохи сталого генератора. Ці хвилі не можна було одержати звичайними засобами елементарної радіотехніки, як не можна створити, користуючись лише ними, генератор інфрачервоного проміння або просто проміння світла. Для кожного діапазону частот — свій принцип генерації. Ось чому, щоб одержати «хвилі речовини», Миколі довелося будувати свій прилад на нових принципах і як початкові випромінювачі використати просто чисті хімічні елементи. Радіотехніка потрібна була лише для того, щоб зібрати, сконцентрувати, оволодіти їхніми випромінюваннями, про існування яких можна було тільки здогадуватись.
Це він зробив. «ГЧ» дає стале випромінювання, яке добре регулюється. Що воно таке? Які його властивості, як воно діє, поширюється? Тепер, нарешті, можна вивчати його! Ридан знайшов головне: це — промені мозку. А він, Микола, звичайно, спасував,
