ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
Сумніви не давали спокою Миколі і вранці, з тієї хвилини, як він прокинувся. Потроху вони перетворювались у певність того, що Ридан помиляється, що робота над «ГЧ» ще далеко не завершена. А втім, Ридан має підстави радіти й справляти перемогу: для основної його мети, фізіологічної, генератор цілком готовий. Тут не потрібні великі віддалі…
Тепер Микола стояв перед Риданом, тримав його руку в своїй і мучився, уявляючи, якої прикрості він завдасть зараз професорові своїми сумнівами.
— По-перше, — обережно почав він, — не називайте «ГЧ» моїм апаратом. Ви добре знаєте, що це моя помилка, що я створював цей генератор для іншої мети. Тільки ваша чудова ідея перетворила його в те, про що ви кажете.
— Моя ідея лишилася б мертвою схоластичною гіпотезою, коли б ви не знайшли способу відтворювати біологічне проміння. Не варто сперечатися про це, Миколо Арсеновичу. Ваш апарат і моя теорія нарізно безплідні, а поєднані разом, дають дещо дуже цінне. Погодимось на тому, що наша участь у цій перемозі однакова. А що по-друге?
— Ну, гаразд, — усміхнувся Микола, і далі вважаючи все ж свою участь перебільшеною. — Тепер друге: повинен визнати, Костянтине Олександровичу, мені не зовсім зрозуміла ваша впевненість у такій високій досконалості «ГЧ». Може, чогось я знову не розумію або не знаю. У ваших дослідженнях завжди була якась частка таємниці. Особливо в останніх. Я це відчував, але… міг тільки припускати і, звичайно, помилятися. Тому до вчорашнього вечора, до того моменту, коли ви пояснили мені свою «евріку» я думав, що у вас… трохи інша мета.
— Цікаво, — стрепенувся Ридан, — що ж ви думали?
— Що ви шукаєте… а може, це так і було?.. «Хвилю смерті».
Ридан розсердився.
— «Проміння смерті»! — злісно сказав він. — Психоз воєнізованої науки сучасного капіталізму… Ото вже ні за що б не взявся за цю безглузду справу!
— Як це безглузду!? Чому?
— Насамперед тому, що шукати серед функцій мозку хвилю смерті безрозсудно, бо її там не може бути. Ви ж знаєте мій погляд на це. Некробіотичне випромінювання — не хвиля, а потік дуже багатьох і різних хвиль. Щоб його відтворити, потрібна була б одночасна робота, може, тисячі або мільйонів генераторів. Крім того, «проміння смерті», наскільки я розумію, вже винайдено і може опинитися в руках наших ворогів. Припустімо, що й ми озброїмось «промінням смерті». Які ж переваги дасть нам у війні ця зброя? Аж ніяких! Ні, любий мій, коли вже вигадувати щось нове, то таке, проти чого ворог міг би тільки руки догори підняти. Оце ми й зробили, до вашого відома.
Микола зрозумів, що настав момент, коли він повинен піднести Ридану свою гірку пілюлю. Він розвів руками.
— Якщо «ГЧ» виявиться сильнішим за апарат Гросса…
— Як? — здивовано перебив Ридан, — Ви ще в цьому сумніваєтесь?
— Але ж ми цього ще не знаємо! Не знаємо, як поводитиметься «ГЧ» на полі бою, у воєнній обстановці. Потужність його мізерна, навіть порівняно з любительським радіопередавачем. На якій відстані діятиме промінь? Чи довго діятиме?.. — і Микола стисло виклав Ридану всі фізичні перепони, які чекають енергію «ГЧ» на більш-менш великому шляху її в земній атмосфері.
Ридан відкинувся в кріслі, слухав, зануривши руку у волосся і здивовано поглядаючи на Миколу.
— Так ось що вас бентежить! — промовив він, нарешті. — Тепер я розумію ваш скепсис, такий невластивий вам. От уже ніяк не чекав, що ваш фізичний зір такий недосконалий, що ви могли прогавити одну з найважливіших властивостей нашого проміння! Ха-ха, голубе мій, біологія знову бере гору! Я не знаю ваших «ефектів Комптона», але ще задовго до появи «ГЧ», до нашого з вами знайомства, Миколо Арсеновичу, і навіть до того, як я сам зрозумів природу цього явища, я вже знав, що випромінювання біологічного генератора — мозку — здатне перемагати величезні — так, так, величезні за нашими земними масштабами — відстані, і до того ж у звичайній, природній обстановці — безперешкодно! Як я міг знати це наперед, ви спитаєте? Дуже просто. Адже я цього проміння не вигадав, Миколо Арсеновичу, я його знайшов. Був час, коли я, як уся наша наука ще й тепер, навіть гадки не мав про те, що воно існує. Але я бачив факти якогось таємничого і своєрідного зв’язку між організмами на відстані, зв’язку без участі відомих нам органів відчуттів. Я почав шукати, збирати і вивчати ці факти і, природно, намацав деякі основні властивості мого невідомого агента. Вони й привели мене до думки про променисту енергію біологічного походження і, нарешті, до мозку-генератора. А серед цих властивостей була і дальність їх дії. Тепер ви піддаєте її сумніву… Але тоді доведеться визнати, що і вся моя концепція помилкова, що я нічого не знайшов. Жодних випромінювань мозку не існує, і ми з вами просто спимо, Миколо Арсеновичу, а всі чудеса, які ми з вами проробляємо над тваринами перед свинцевим екраном, усе моє градуювання, вчорашній сон Сімки і сьогоднішній мій власний — усе це нам тільки сниться!.. З цим досить важко погодитись, чи не так?..
— Усе або нічого, — зауважив, нарешті, Микола. Це повинно було означати, що його дивує впевненість Ридана. Помилки, і до того найнесподіваніші, завжди можливі!.. На щастя, Ридан не чув цього зауваження. Він далі викладав свою думку.
— Я розумію, все це не аргументи для вас. Інших, солідніших, фізичних, не знаю… Проте ваші сумніви для мене — несподіванка. Учора їх не було, і я гадав, що ви вже
