Година Бика - Іван Антонович Єфремов
Дів Сімбел розкрутив невелике червоне колесо, насаджене на конус, який стирчав з пульта. Зореліт здригнувся, легеньке прискорення втиснуло Чеді в глибину крісла. Нижні краї екранів замерехтіли, гасячи сліпучі зоряні вогні відблисками роботи нейтронної вирви. Гріф Ріфт чимось клацнув, пронизливий сигнал пронісся по всіх приміщеннях корабля, і блакитне полум’я, що спалахнуло на екранах, змусило стрепенутися Чеді й Фай Родіс. Обидві жінки інстинктивно прикрили руками очі, поки не звикли до переміни кольорів — блакитного й синього. що вихрились і стрімко обтікали купол зорельота. В пілотській кабіні стало темно, ніби вона поринула в озеро пітьми, накрите згори чашею швидких потоків світла.
Чотири гігантські круглі шкали спалахнули одна над другою на вертикальній переділці, яка розмежовувала два екрани, на вершині дуги пультів. Гріф Ріфт кивнув убік Дів Сімбела, й інженер-пілот квапливо повернув червоне колесо назад.
Чеді Даан радше вгадала, ніж відчула обертання сфероїда кабіни, циферблати замиготіли перебігом жовтогарячих вогнів, і їхні великі стрілки поповзли ліворуч, здригаючись і гойдаючись туди-сюди. Гріф Ріфт схилився над пультом, і його руки, освітлені лише полиском циферблатів, замелькали на клавішах приладів із швидкістю першокласного музиканта. Стрілки повільно вирівнювались, одна за одною припиняючи своє нерівне тремтіння, із правого боку на екрани почала наповзати темінь. Це не був нічний морок Землі, наповнений повітрям, запахами й звуками життя. І не морок космічного простору, чорнота якого завше передбачає неосяжну просторінь. На зореліт повзло щось таке, що не піддається почуттям і розуму, не наділене жодною із звичних для людини властивостей, що не піддається навіть абстрактному визначенню. Це була не речовина і не простір, не порожнеча і не хмара. Щось таке, у чому всі відчуття людини водночас тонули й опиралися, викликаючи глибокий жах. Чеді Даан вчепилась у крісло і зціпила зуби, охоплена первісним страхом. Чеді вся тремтіла. Вона затримала погляд на видовженому суворому обличчі Гріф Ріфта, який завмер над своїми приладами. Чотири циферблати над його головою тепер горіли тьмяним жовтим полум’ям. Чітко вирізнялися вістря стрілок — дві вгору, дві вниз, — які підповзали до вертикальної межі. Ледве стрілки торкнулися цієї межі, зореліт труснуло. На мить перед очима Чеді постало незабутнє грандіозне видовище — зоряні хмари, що палали кинджальними променями, смуги й кулі аж до вертикального стовпа із циферблатами, а ліворуч — стіна пітьми, яка заповнила все.
І раптом усе погасло. Відчуття провалля, падіння в безодню без опори і рятунку пригнітило потьмарену свідомість Чеді. Невимовно болісне відчуття внутрішнього нервового вибуху змусило її кричати надривно й безтямно. Насправді ж Чеді лише безгучно ворушила губами. Їй здавалося, що все її єство випаровується, неначе крапля води. Потім крижаний холод скував її в глибині тієї безодні, куди вона без кінця падала…
З відчуттям, що тіло неушкоджене, до Чеді повернулася свідомість. Струмені тонізуючої газової суміші тихо обвівали її вкрите потом обличчя. Повільно, боячись не пережити повторної непритомності, Чеді скосила очі на праві екрани. На них не виднілося нічого, крім каламутної й сірої порожнечі. Ліворуч, Де раніше сяяла світлоносна потужність мільйонів сонць центру Галактики, теж було сіре ніщо. Чеді очима зустрілася з Фай Родіс, яка мляво усміхнулась і, бачачи, що Чеді хоче щось сказати, приклала пальці до губів.
Гріф Ріфт, Дів Сімбел і Соль Саїн зсунули свої крісла. В трикутнику їхніх плечей і голів тепер світилася невисока, прозора, як кришталь, колона. Всередині її по ледве помітній спіралі текла схожа на ртуть рідина. Найменше уповільнення або прискорення її потоку викликало стрибок однієї із стрілок на великих циферблатах і короткий вимогливий гудок звідкись із підніжжя пульта. При цьому всі три голови здригались, напружуючись, і знову впадали в заціпеніння, ледве стрілки повертались на межу.
Пролунав особливо настирливий гудок, дві стрілки зсунулись одночасно. На правому екрані із сірої імли проступила пляма пітьми.
Чеді достатньо знала нові уявлення про будову всесвіту, щоб зрозуміти цю пляму тільки як виступ Тамаса. Вона знала, що гравітаційні поля в нашому всесвіті мають дуже різноманітну форму, найчастіше вони схожі на дзиги, вирви, сильно сплюснуті конуси, які ланцюгами тягнуться в напрямках анізотропії простору-часу. Тож не дивно, що антигравітаційні для нас поля антисвіту, тобто гравітація Тамаса, побудовані аналогічно і за цим хвилястим виступом приховані згущення антиматерії — чорні галактики й сонця-невидимки Тамаса.
Колись людям здавалось неймовірним, що в сусідніх галактиках, на зразок Туманності Андромеди, можуть опинитись населені світи. А ще раніше паморочилась голова від уявлення про жителів планет Арктура чи Альтаїра. Тепер людині вже мало свого всесвіту з його мільярдами галактик, і вона підкрадається до жахного мороку антисвіту, який перебуває зовсім близько. Але яку ж відвагу й жадобу пізнання треба набути людям, аби не лише безстрашно постати перед стіною жаху, а й прагнути проникнути крізь неї в те, що в звичайної людини, як у самої Чеді, навіть не має визначення! І вона мало не набралася сміливості вчити життя самого Гріф Ріфта! Ні, вона розмовляла з ним чемно, з дружнім розумінням і єдністю почуттів…
«Мить між світлом і тінню…» — озвалася в пам’яті пісня Родіс. Справді, мить. Вертикальна планка із циферблатом уособлює певну грань. Зісковзнути з неї, і… вона знає тепер, що буде в Тамасі. Можна опинитись і в нашому світі, світлому Шакті, проте він також убивчий, якщо вийти надто близько до зірки або в кульове скупчення. Так проносяться по гребеню хвилі, з тією різницею, що політ «Темного Полум’я» з тринадцятьма життями його екіпажу чекає вельми славна доля. Гріф Ріфт сказав їй про чайку, яка летить у нічному урагані — чи йому не знати! Для нього це не поетичне порівняння, а точний образ ЗПП. Ні, годі! Корені всесвіту надто страшні для неї, людини, яка виросла в турботливому суспільстві Землі. Цікаво, що відчула Фай Родіс, — ось вона, така ж нерухома, як ті троє довкола кришталевої колони, звела погляд на екрани, за якими сіра порожнеча і, певно, теж намагається уявити Тамас?
Чеді не вгадала думок Фай Родіс. Відчуття, пережиті нею, були болючіші, ніж у Чеді, тому що Родіс не непритомніла. Її сильне, чудово натреноване тіло опиралося переходу в нуль-простір майже так само, як у водіїв ЗПП. Швидко повернувшись до нормального стану, вона думала про кімнату в інституті Кін Руха, на сході Канади, де вона
