Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

— Зараз прилечу, розберуся, астрономе, — невдоволено сказав Чміль, розуміючи, що день зіпсований. Він пригадав розповідь Гайдука після повернення із Сталінграда.

…Через тридцять хвилин бойовий гелікоптер «Ірокез-АСН-207», низько стелячись над степом, розхитавши очерет, сів на березі ставка, неподалік від намету, де Чміля чекали троє рибалок; в наметі залишилася юна представниця племені степових амазонок, невиспана, але задоволена нічною рибалкою.

Чміль, не слухаючи рапорту майора Скуби — дужого телепня, який за масою тіла й зростом удвічі перевищував габарити генерал-губернатора, обернувся на схід; там, над українсько-російським кордоном, що проходив по зарослих кущами вибалках, піднімалося два сонця.

Одне, що червоною ранковою зорею пройшлося по степу, ставку, хирлявих вербах та невеличких пригірках, хоча ще не розгорнуло вповні свою енергію світла і тепла; і друге, що обіймало праву частину панорами і повільно здіймалося над Каменськ-Шахтинськом — чорне, важке, як чавунне ядро, оточене темним ореолом, із хвостом, що тягнувся з землі, немовби тримаючи це чорне тіло на прив’язі.

Чміль, відчуваючи, що в нього трусяться руки, наче від холоду, що йшов від ранкової води, почав набирати таємний номер урядового зв’язку. Нарешті йому відповіли, й він, поспішаючи, наче боявся, що зв’язок урветься, доповів, хто він. Почув у слуховому апараті, прикріпленому до вуха, сонний голос Гайдука.

— Ігорю Петровичу, Чміль. Боюсь, що почалося. Чорне скупчення у вигляді кулі. Висота — десять кілометрів, діаметр — три-п’ять кілометрів. Рухається в напрямку Краснодона. Думаю, що далі піде на Запоріжжя, Херсон. Що робити? Є дві старенькі «черепахи», бронетехніка теж застаріла. Просимо допомогу. Добре. Чекаємо. Розвідку проведемо. Негайно доповім.

Подивившись на сторопілого майора Скубу та його колег по рибалці, спитав:

— У вас транспорт є?

— Джип. У балці стоїть.

— Негайно повертайтеся до Краснодона, піднімайте гарнізон, пожежників, поліцію. Оголошуйте надзвичайний стан. Нікому не виходити на вулиці. Організуйте постачання води і харчових продуктів. Розкрити пакети по формі «три» й діяти згідно з інструкціями.

— Це що?

— Це сарана. Подарунок шейха Омара.

— Так клювало добре, — ще не розуміючи, що відбувається, позіхнув Скуба.

— Я тобі поклюю, твою мать, — знову визвірився Чміль. — Ще перевірю, чому ти в п’ятницю не на службі! Руки в ноги, швидко!

— А ви?

— Я на розвідку. Зараз піднімаємо Луганськ. Генерал Гайдук висилає підкріплення. Приготуйте негайно аеродром для прийому важких транспортних літаків. Все. Чого стоїте?

Чміль був схожий у цю хвилину на маленького розгніваного жокея, який шмагає батогом великого лінивого жеребця, що програв перегони. Хоча і розумів, що жеребець не винний.

Зайнявши місце поряд із пілотом, Чміль дав наказ злітати; зв’язавшись із комендатурою в Луганську, оголосив тривогу по гарнізону. Потім набрав номер міського голови Василя Лутугіна. Коротко розповів про ситуацію і попросив ужити заходів, щоб попередити паніку. Чорна хмара могла обійти боком Луганськ, а могла і знищити місто.

Гелікоптер піднявся на висоту 4000 метрів і звідси як на долоні було видно чорну кулю, що збільшувалася у розмірах за мірою наближення гелікоптера. Промінь радара, що кружляв по екрану, раптом згас, наче струмінь частот зіткнувся з непереборною перешкодою, величезною металевою туманністю, яка жила своїм життям, об’єднана внутрішніми силами тяжіння, керована єдиною програмою, закладеною в електронні мізки мільярдів цих комах-мутантів.

Вони підлетіли на відстань 800 метрів до хмари, побачивши хвіст завдовжки у двадцять кілометрів: далеко внизу на землі побачили колону великих вантажівок-цистерн, схожих на бензовози, з них чорними струменями тяглися потоки сарани, з яких складався хвіст цієї чорної комети. Чміль передавав результати спостережень прямо в штаб надзвичайних ситуацій у Києві; у режимі онлайн відеоспостереження хмари йшли на монітори київського штабу. Там уже змінили орбіту розвідувального супутника «Січ-81» для оперативного моніторингу ситуації на південних рубежах України-Руси. Київ вимагав від Чміля все нових і нових подробиць про хмару: швидкість і напрямок руху, щільність маси сарани, місце знаходження центру управління хмарою, кількість і ємність цистерн, частоти радіохвиль, які керують хмарою. Чміль дав наказ пілоту наблизитись до хмари якомога ближче: піднятися на висоту до 8000 метрів і підійти до поверхні чорної кулі на відстань до 200 метрів. Пілот, досвідчений підполковник ВПС Костакіс, маріупольський грек, який брав участь у багатьох повітряних битвах із Чорною Ордою та Північним Союзом, до болю стиснув зуби й ледве видушив із себе:

— Що ви робите, пане генерале, це безумство. Я не буду…

— Роби, що сказано, — затявся Чміль. — Інакше погони полетять і твоя пенсія.

Перед ними стояла чорна стіна, схожа на поверхню невідомої планети, з тією лише різницею, що ця поверхня не була мертва, а ворушилася, наче магма. Навіть крізь шум двигунів чопера до них долинав інший, потужніший, зловісний гомін тварюк, спресованих у кулю. Страх пойняв Чмілеву душу, і він згадав, як отець Фавн читав їм у Братстві з Біблії незрозумілі й таємничі слова:

«Із диму на землю вийшла сарана… і дано було їй владу… а сарана та подібна була до коней, готових до бою. На головах у неї — наче вінці, подібні до золота, а обличчя її — наче обличчя людини. І мала панцирі, подібні до залізної броні, а шум її крил — як від колісниць із великою кількістю коней, які біжать до бою…»

— Дивіться! — гукнув злякано підполковник Костакіс, задираючи вгору ніс гелікоптера.

Від чорної поверхні відділився протуберанець — подібний до списа викид біомаси — який стрімко наближався до них.

Чміль зрозумів, що пілот був правий, і наказав:

— Ракети до бою!

Ракетний залп струсонув гелікоптер, який, зробивши «мертву петлю» в небі, почав різко знижуватися, щоб відірватися від протуберанця. Всередині чорної маси спалахнули вибухи ракет, що не змінили ні швидкості, ні напрямку руху сарани, яка атакувала гелікоптер.

— Земля,