Путівник по Галактиці для космотуристів - Дуглас Адамс
Відчинились другі двері. Капітан стримався, бо ці двері вели на камбуз, де дентразі готували смачну їжу. Перекусити ніколи не завадить.
У одвірку з’явилась патлата потвора із сервіровочним столиком. Вона всміхалась з усією можливою щирістю.
Простетник Вогон Джелтц зрадів. Із досвіду він знав: дентразі може бути задоволений лише тоді, коли на кораблі є щось, що може розлютити вогона. Тепер він матиме те, на чому зможе зігнати свою злість.
– Форд і Артур роздивлялися навколо.
– Що скажеш? – запитав Форд.
– Жалюгідне видовище.
Форд не без відрази розглядав захаращене найрізноманітнішим непотребом приміщення. Купи старих матраців, гори немитого посуду, невипрана білизна.
– Що робити, це не круїзне судно, – зітхнув Форд. – Це комірчина дентразі.
– Здається, раніше ти називав їх вогонами.
– Так, – мовив Форд, – вогони тут усім заправляють. Дентразі у них за прислужників. Це вони впустили нас сюди. З чорного ходу, так би мовити.
– Нічого не розумію, – сказав Артур.
– Добре, поглянь-но сюди, – Форд присів на старі матраци і почав порпатися у сумці.
Артур пхнув матрац ногою, тоді обережно присів на краєчок. Серце шалено тіпалося, хоча щонайменшого приводу для хвилювання не було: усі матраци, що виросли на болотах Зети Скворшелуза, перш ніж їх застосовувати за призначенням, умертвляють і сушать. Виживають лиш одиниці.
Форд простягнув Артурові те, що шукав.
– Що це? – запитав той.
– "Путівник по Галактиці для космотуристів". Електронний довідник. Тут є всі відповіді на будь-які випадки. Артур покрутив його в руках.
– Мені подобається футляр, – нарешті вимовив він. – Без паніки. Перша за сьогоднішній день порада, що подає надію.
– Я покажу тобі, як ним користуватися, – Форд вихопив довідник у Артура, який тримав путівник так, наче то був здохлий жайворон.
– Дивись. Якщо натиснути цю клавішу – на екрані спалахує індекс. На маленькому екрані розміром 3Х4 дюйми застрибали цифри.
– Візьмемо, наприклад, вогонів, – він натиснув кілька кнопок. – Будь ласка.
На екрані спалахнули літери: "Будівельний флот вогонів".
Форд натиснув червону клавішу знизу. По екрану поповзли слова. Паралельно з друкованим текстом включився звуковідтворюючий пристрій. Довідник промовив приємним голосом:
"Будівельний флот вогонів. Якщо бажаєте, щоб вас підвіз вогон, скористайтесь нашою порадою: не варто й пробувати. Вогони – одна із найбільш некомунікабельних рас Галактики – злі, бездушні, до того ж із жахливою вдачею. Бюрократи до кінчиків пальців, вони діють невідступно від інструкцій. Вони й пальцем не поворухнуть без відповідної вказівки, навіть якщо буде потрібно рятувати рідну бабусю від траальської хижої блатерної блощиці. Вказівка має бути не менш ніж у трьох примірниках з резолюціями вищих інстанцій, затвердженою, перезатвердженою, відміненою, поновленою, обговореною на всенародному референдумі, потім ще раз відміненою і, нарешті, ще має пролежати місяців зо три у м’якому торфі на глибині близько десяти футів.
Найкращий спосіб домогтися від вогона води – встромити йому палець у горлянку, найкращий спосіб подратувати – згодувати його бабцю траальській хижій блатерній блощиці.
Ні за яких умов не погоджуйтесь, щоб вогон прочитав вам свої вірші".
Артур поглянув на Форда.
– Яка дивовижна книжка! І все ж, як нам пощастило потрапити на корабель?
– Зараз це вже не актуально, – сказав Форд, закриваючи футляр. – Свого часу я збирав матеріали для Нового Виправленого і Доповненого Видання. А саме:
хотів з’ясувати стосунки між вогонами і дентразі. Те, що мені вдалося з’ясувати, дозволяє нам сподіватись на краще.
– А хто ці дентразі? – Артур скривився, наче у нього заболів зуб.
– Чудові хлопці, – відповів Форд, – визнані кухарі й бармени, а на все інше їм начхати. Крім того, вони завжди допомагають космотуристам. Частково тому, що люблять товариство, частково – щоб насолити вогонам. От і усе, що належить знати бідному космотуристу, який прагне за жалюгідних тридцять альтаїрських доларів на День оглядати визначні місця Всесвіту.
Артур почувався ні в сих ні в тих.
– Здорово, – промимрив він і втупився в матраси.
– На жаль, я затримався на Землі набагато довше, ніж збирався, – зазначив Форд. – Заїхав на тиждень, а вибрався лише через п’ятнадцять років.
– Як ти дістався Землі?
– Просто. Нав’язався у компанію до одного тізера.
– Тізера?
– Еге ж.
– Тізери це такі багаті хлопці з великим почуттям гумору. Вони вештаються скрізь у пошуках планет, що й досі не вступили в Контакт, і збивають їх з пантелику.
– Збивають з пантелику? – Артурові здалося, що Форд морочить йому голову.
– Так, – сказав Форд, – збивають їх з пантелику. Знайдуть, наприклад, тихий, забутий Богом куточок, оберуть собі якогось дурника, у здоровий глузд якого ніхто не повірить. Приземляться біля нього, начеплять на голову ідіотські антени і ну бігати туди-сюди. І пікають: "біп-біп". Звісно, гумор не найвищого гатунку, але їм весело, – Форд заклав руки за голову й відкинувся на спину із виглядом людини, страшенно задоволеної собою.
– Форде, вибач мені, – мовив Артур, – нехай тобі не видається безглузде запитання, але що я роблю на вашому святі життя?
– Я врятував тебе, щоб розважатись разом. Землі ти більше не побачиш.
– А що з нею?
– її більше немає.
– Немає? – перепитав спокійно Артур.
– Так, немає. Вона розпалась на атоми.
– Знаєш, – сказав Артур, – усе це дуже прикро.
Форд замислено насупився, наче обмірковуючи ці слова.
– Так, я тебе розумію.
– Розумієш? – вигукнув Артур. – Розумієш! Форд схопився на ноги.
– Дивись сюди, – просичав він, указуючи на книжку.
– Ну то й що?
– Без паніки!
– А я і не панікую.
– Ні, панікуєш.
– Добре, нехай так. Але що мені ще лишається робити?
– Будемо мандрувати удвох і розважатися. У Галактиці безліч цікавих речей. А зараз заклади ось цю рибку у
