Автостопом — по Галактиці - Дуглас Адамс

— Так, — мовив Форд, — вогони тут усім заправляють. Дентразі у них за прислужників. Це вони впустили нас сюди. З чорного ходу, так би мовити.

— Нічого не розумію, — сказав Артур.

— Добре, поглянь-но сюди, — Форд присів на старі матраци і почав порпатися у сумці.

Артур пхнув матрац ногою, тоді обережно присів на краєчок. Серце шалено тіпалося, хоча щонайменшого приводу для хвилювання не було: усі матраци, що виросли на болотах Зети Скворшелуза, перш ніж їх застосовувати за призначенням, умертвляють і сушать. Виживають лиш одиниці.

Форд простягнув Артурові те, що шукав.

— Що це? — запитав той.

— «Путівник по Галактиці для космотуристів». Електронний довідник. Тут є всі відповіді на будь-які випадки. Артур покрутив його в руках.

— Мені подобається футляр, — нарешті вимовив він. — БЕЗ ПАНІКИ. Перша за сьогоднішній день порада, що подає надію.

— Я покажу тобі, як ним користуватися, — Форд вихопив довідник у Артура, який тримав путівник так, наче то був здохлий жайворон.

— Дивись. Якщо натиснути цю клавішу — на екрані спалахує індекс. На маленькому екрані розміром 3Х4 дюйми застрибали цифри.

— Візьмемо, наприклад, вогонів, — він натиснув кілька кнопок. — Будь ласка.

На екрані спалахнули літери: «БУДІВЕЛЬНИЙ ФЛОТ ВОГОНІВ».

Форд натиснув червону клавішу знизу. По екрану поповзли слова. Паралельно з друкованим текстом включився звуковідтворгоючий пристрій. Довідник промовив приємним голосом:

«БУДІВЕЛЬНИЙ ФЛОТ ВОГОНІВ. ЯКЩО БАЖАЄТЕ, ЩОБ ВАС ПІДВІЗ ВОГОН, СКОРИСТАЙТЕСЬ НАШОЮ ПОРАДОЮ: НЕ ВАРТО Й ПРОБУВАТИ. ВОГОНИ — ОДНА ІЗ НАЙБІЛЬШ НЕКОМУНІКАБЕЛЬНИХ РАС ГАЛАКТИКИ — ЗЛІ, БЕЗДУШНІ, ДО ТОГО Ж ІЗ ЖАХЛИВОЮ ВДАЧЕЮ. БЮРОКРАТИ ДО КІНЧИКІВ ПАЛЬЦІВ, ВОНИ ДІЮТЬ НЕВІДСТУПНО ВІД ІНСТРУКЦІЙ. ВОНИ Й ПАЛЬЦЕМ НЕ ПОВОРУХНУТЬ БЕЗ ВІДПОВІДНОЇ ВКАЗІВКИ, НАВІТЬ ЯКЩО БУДЕ ПОТРІБНО РЯТУВАТИ РІДНУ БАБУСЮ ВІД ТРААЛЬСЬКОЇ ХИЖОЇ БЛАТЕРНОЇ БЛОЩИЦІ. ВКАЗІВКА МАЄ БУТИ НЕ МЕНШ НІЖ У ТРЬОХ ПРИМІРНИКАХ З РЕЗОЛЮЦІЯМИ ВИЩИХ ІНСТАНЦІЙ, ЗАТВЕРДЖЕНОЮ, ПЕРЕЗАТВЕРДЖЕНОЮ, ВІДМІНЕНОЮ, ПОНОВЛЕНОЮ, ОБГОВОРЕНОЮ НА ВСЕНАРОДНОМУ РЕФЕРЕНДУМІ, ПОТІМ ЩЕ РАЗ ВІДМІНЕНОЮ І, НАРЕШТІ, ЩЕ МАЄ ПРОЛЕЖАТИ МІСЯЦІВ ЗО ТРИ У М’ЯКОМУ ТОРФІ НА ГЛИБИНІ БЛИЗЬКО ДЕСЯТИ ФУТІВ.

НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ ДОМОГТИСЯ ВІД ВОГОНА ВОДИ — ВСТРОМИТИ ЙОМУ ПАЛЕЦЬ У ГОРЛЯНКУ, НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ ПОДРАТУВАТИ — ЗГОДУВАТИ ЙОГО БАБЦЮ ТРААЛЬСЬКІЙ ХИЖІЙ БЛАТЕРНІЙ БЛОЩИЦІ.

НІ ЗА ЯКИХ УМОВ НЕ ПОГОДЖУЙТЕСЬ, ЩОБ ВОГОН ПРОЧИТАВ ВАМ СВОЇ ВІРШІ».

Артур поглянув на Форда.

— Яка дивовижна книжка! І все ж, як нам пощастило потрапити на корабель?

— Зараз це вже не актуально, — сказав Форд, закриваючи футляр. — Свого часу я збирав матеріали для Нового Виправленого і Доповненого Видання. А саме: хотів з’ясувати стосунки між вогонами і дентразі. Те, що мені вдалося з’ясувати, дозволяє нам сподіватись на краще.

— А хто ці дентразі? — Артур скривився, наче у нього заболів зуб.

— Чудові хлопці, — відповів Форд, — визнані кухарі й бармени, а на все інше їм начхати. Крім того, вони завжди допомагають космотуристам. Частково тому, що люблять товариство, частково — щоб насолити вогонам. От і усе, що належить знати бідному космотуристу, який прагне за жалюгідних тридцять альтаїрських доларів на День’отяядаїи’визначні місця Всесвіту.

Артур почувався ні в сих ні в тих.

— Здорово, — промимрив він і втупився в матраси.

— На жаль, я затримався на Землі набагато довше, ніж збирався, — зазначив Форд. — Заїхав на тиждень, а вибрався лише через п’ятнадцять років.

— Як ти дістався Землі?

— Просто. Нав’язався у компанію до одного тізера.

— Тізера?

— Еге ж.

— Тізери це такі багаті хлопці з великим почуттям гумору. Вони вештаються скрізь у пошуках планет, що й досі не вступили в Контакт, і збивають їх з пантелику.

— Збивають з пантелику? — Артурові здалося, що Форд морочить йому голову.

— Так, — сказав Форд, — збивають їх з пантелику. Знайдуть, наприклад, тихий, забутий Богом куточок, оберуть собі якогось дурника, у здоровий глузд якого ніхто не повірить. Приземляться біля нього, начеплять на голову ідіотські антени і ну бігати туди-сюди. І пікають: «біп-біп». Звісно, гумор не найвищого гатунку, але їм весело, — Форд заклав руки за голову й відкинувся на спину із виглядом людини, страшенно задоволеної собою.

— Форде, вибач мені, — мовив Артур, — нехай тобі не видається безглузде запитання, але що я роблю на вашому святі життя?

— Я врятував тебе, щоб розважатись разом. Землі ти більше не побачиш.

— А що з нею?

— Її більше немає.

— Немає? — перепитав спокійно Артур.

— Так, немає. Вона розпалась на атоми.

— Знаєш, — сказав Артур, — усе це дуже прикро.

Форд замислено насупився, наче обмірковуючи ці слова.

— Так, я тебе розумію.

— Розумієш? — вигукнув Артур. — Розумієш! Форд схопився на ноги.

— Дивись сюди, — просичав він, указуючи на книжку.

— Ну то й що?

— БЕЗ ПАНІКИ!

— А я і не панікую.

— Ні, панікуєш.

— Добре, нехай так. Але що мені ще лишається робити?

— Будемо мандрувати удвох і розважатися. У Галактиці безліч цікавих речей. А зараз заклади ось цю рибку у вухо.

— Перепрошую? — перепитав Артур.

Занадто ввічливо, як йому здалося. форд тримав у руках невеличкий слоїк — досить прозорий, щоб роздивитись жовту рибку. Вона рухала плавцями й роззявляла рота. Артур з-під лоба зиркнув на Форда. Як дорого він би заплатив за якусь просту й знайому річ! Йому було набагато легше, якби він побачив у цій комірчині, де лежала купами білизна дентразі, стоси скворшелузьких матраців і стояв хлопець із Бетельгейзе, який простягав жовту рибку, що її слід закласти у вухо, побачив би, ну, скажімо, пакунок кукурудзяних пластівців. Але пакунка не було, а заразом не було і почуття безпеки.

Раптом, ніби з безвісти, на них упала потужна звукова хвиля. Артур роззявив злякано рота. Такий звук могла b видати людина, яка полоще горло і в той же час відбивається від зграї вовків.

— Тихше! — зашикав на нього Форд. — Слухай! Це важливо.

— Ва… важливо?

— Капітан корабля робить оголошення.

— Ти хочеш сказати, що це розмовляють вогони?

— Слухай!

— Але я не розумію по-вогонськи.

— Це зайве. Заклади ось цю рибку у вухо.

І Форд швидким рухом ляпнув Артура по вуху. Рибка проскочила всередину. Відчуття було з біса неприємне. Артур засіпався, почав длубати у вусі. Потім його очі полізли на лоба від здивування.

Він відчув те, що буває, коли розглядаєш психологічні тести — з-за двох темних обрисів голів з’являється зображення білої свічки або коли раптом із різнокольорових плям і крапок складається шістка, що означає, що доведеться розщедритись на нові окуляри.

Поступово булькотіння й харчання перетворилось на справжнісіньку англійську мову.

Ось що почув Артур…

РОЗДІЛ 6

— БУЛЬК БУЛЬК ХММ БУЛЬК ХММ БУЛЬК БУЛЬК БУЛЬК ХММ БУЛЬК ХММ БУЛЬК БУЛЬК ХММ ХММ БУЛЬК ХММ ХММ ХММ БУЛЬК БУХ ЛЯП ГРРРРРУУХХРР ДЛЯ ВЕСЕЛОЩІВ