Житія Святих - Жовтень - Данило Туптало

і відплив до Сицилії, і ледве довідався про нього від людей, які говорили єдиними вустами, що численні чудеса творить і що з жодного із них за те ані окрушини хліба не взяв. І знайшов його в Пахині, упав у ноги йому, цілуючи й омиваючи слізьми. Ледве зміг старець із землі підняти його, плачучи багато від радості, і, кажучи до нього корисні слова, утішив його. Невдовзі старець, бачачи численних, що приходять до нього й прославляють його, рече до учнів своїх, Ісихія та Зенона: "Неможливо, діти, тут нам жити, підемо в іншу країну, де б ніхто про нас не відав". І зібралися вони та й відійшли до міста Єпидаїра Далматського, Господь спрямував його туди на добродійництво багатьом. І пробував він поблизу Єпи-даїра кілька днів у якомусь безмовному місці, і стало відомо жителям тієї країни, що угодник Божий, який був у Сицилії, до них прийшов. Бог-бо творив з'явленим раба свого, тож прославляли його. Один від одного люди про нього довідувалися, зібралися й прийшли до нього і, поклонившись, молити його почали, щоб допоміг їм у великій біді їхній: змій-бо жив вельми великий та страшний у місцях тих, що й великі воли пожирав і людей ковтав, і велику кількість народу й худоби погубив. Це почув святий, повелів зібрати багато дров і розпалити великий вогонь; сам же уклякнув і помолився до Господа, щоб помилував людей своїх і щоб збавив їх од губителя-змія у славу імені свого святого. Відтак почав звати змія, і тут прийшов змій, ніби примусом на заколення тягнений, — усі, що дивилися, жахнулися.

Повелів йому святий увійти у вогонь, і той послухався слів святого — ввійшов і згорів, і всі прославили Бога, а святому Іларіонові дякували. Відтоді багато хто до нього приходив; через це печалився старець і гадав, де б йому знайти місце, в якому б від людей сховатися міг і в безмовності пробувати.

У той час стався великий землетрус, і від нього море хвилями великими закипіло і з берегів своїх вийшло, зносячись так, що й великі гори покривалися морськими хвилями, і кораблі на високих місцях залишалися, водами занесені. Бачили це люди міста Єпидаїра, що було біля моря, і гадали всі, що має бути другий потоп, і зі страху великого думали, що вся земля розвалиться, і, маючи перед очима смерть, із сильними криками ридали. Згадали відтак Іларіона святого й рушили до нього всі, великі й малі, і жінки, й діти, з плачем молячи його, щоб помолився за них Богу, аби відвернув свій праведний гнів. Святий же встав і пішов із ними до міста їхнього і, прийшовши, став поміж морем та містом; море ж вознеслося вельми високо над містом, що гадали, й до хмар воно досягло, і вже готувалося потопити місто. Накреслив-бо святий на піску три хрести і звів руки догори, молячись старатливо до Чоловіколюбця Бога, щоб помилував Він створінь своїх. І коли так молився святий, здійснилося чоловіколюбство Боже: помалу-бо море, за Господнім повелінням, почало втихомирюватися, входячи у свої місця, і землетруси перестали, і вітри вляглися. Про цю велику Господню силу та молитви преподобного Іларіона в Єпидаїрі-місті батьки дітям від роду в рід розповідали.

Святий же, не терплячи людського славлення, відійшов звідтіля вночі і знайшов корабля, що плив до Кипру, і сів у нього із учнями своїми. Коли вони пливли, напали на них розбійники, і перестрашилися усі, що були на кораблі. Святий же втішав їх, кажучи: "Та ж бо не більше їх є, аніж фараонового воїнства, що його Бог потопив у морі!" І коли наблизилися, пливучи, розбійники до корабля десь так на кидок каменя, святий із корабля помахав їм рукою, кажучи: "Досить вам, доки дійшли!" — і спинилися кораблі розбійничі, не змігши далі пливти й наблизитися до корабля, в якому святий був. Вельми трудилися, гребучи, розбійники, але нічого не досягли і далі від корабля силою Божою відкинені були і з соромом повернулися.

Допливли до Кипрського острова, святий Іларіон поселивсь у порожньому місці, за два поприща від міста Пафа. Але і там не утаївся: самі-бо біси, що в людях жили, звістили їм про його прихід, за Божим повелінням, усі біснуваті з усієї країни тієї зібралися, десь до двохсот числом, чоловіки й жінки, прийшли до святого, і всі, за молитвами його, звільнилися від біснування. Пробувши там два літа, захотів перейти звідтіля — розшукував пустельного місця, де б зміг безмовно закінчити життя своє, і відійшов десь так на двадцять поприщ від моря, знайшов місце сховане і страшне поміж високими горами, були й плодові дерева численні охрест того місця (від них він не спробував і плоду), і води добрі, що з гірської висоти спадали, і сад зелений, і порожній ідольський храм, у якому безліч бісів жило. Полюбив святий це місце, оскільки вельми було пустельне, і пробував у ньому п'ять років. Біси ж удень і вночі кричали ратними голосами, бажаючи застрашити святого й прогнати його звідтіля; він-бо безнастанною молитвою противився їм і спочив у безмов'ї, оскільки через незручний прихід до того місця і через безліч бісів ніхто не смів приходити до нього.

Одного дня вийшов старець із хижі своєї і побачив лежачого розслабленого чоловіка. І запитав Ісихія: "Хто є цей чоловік і хто приніс його?" Відповів Ісихій: "Володар він цього місця, де ми живемо". Святий-бо просльозився, простяг до нього руку й каже: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа встань і ходи!" І в тім часі розслаблений устав міцний усіма вудами і цілковито здоровий, і ходив, хвалячи Бога. Після цього чуда всі люди, що жили навдокіл, почали приходити до нього, не боячись ані нечистих духів, ані важкоперехідної путі.

Згадав-бо преподобний братію, яка залишилась у Палестині, послав блаженного Ісихія відвідати і привітати їх від нього. Сам же, бачачи себе й там пошанованого, і від приходів докученого, намислив відійти далі, але чекав, поки повернеться Ісихій. У тому часі помер учень його, блаженний Зинон, прийшла пора і самому багатотрудне життя кінчати (уже-бо мав життя свого вісімдесят років), отож, провідчувши свій до Бога відхід, написав заповіта братії своєю рукою. Залишив Ісихію чесне Євангеліє, що його сам написав, і ризу волосяну, і кукіль, тоді почав знемагати тілом. Пожильці Пафи почули, що святий Іларіон хворіє, і прийшли до нього благоговійні мужі, з ними прийшла жінка одна, котра жила богодогідно, на ймення Констанція, й'-бо дочка була охоплена хворобою