Житія Святих - Жовтень - Данило Туптало
По тому принесений був до преподобного розслаблений чоловік, на ймення Занан, маюмський камене-січець, і той став здоровий через молитви його святі. Знову-таки приведено було до святого із газьких меж біснувату дівицю, що сталося з такої причини. Один юнак полюбив її і захотів бути із нею. Вона ж відверталася від нього і не погодилася до поганого його похотіння. Побачив юнак, що нічого не досягне ані словами влесними, ані дарами багатоцінними, пішов у Мемфіс, місто єгипетське, до волхвів Асклипієвих і там звістив про уразу свою, якою поранено було його серце від тієї дівчини. Прийняв від них деякі чарівні слова, написані на мідяній дощечці, і повернувсь у дім, а дощицю ту вкопав під порогом хоромини, в якій жила дівиця; так-бо навчений був од волхвів. І тоді ввійшов біс у дівицю і розпалив її блудною похіттю настільки, що могла без сорому волати, закликаючи на ймення того юнака, щоб вдовольнив похіть. І безсоромно оголялася, метаючи із себе одежі, і нітилася, розпалена вогнем перелюбства. Це побачили батьки її і пізнали, що від диявола є їй ця напасть, і, взявши її, повели до преподобного в монастир (уже-бо преподобний безліч зібрав братії і великий монастир влаштував). Коли ж вели ту дівицю до преподобного, кричав у ній біс, ридаючи й кажучи: "Ліпше б мені бути у Мемфісі, зваблюючи людей сонним привиддям, аніж коли сюди посланий був". Коли ж привели її до святого, заволав біс: "Неволею я ввійшов у ту дівицю, примусом посланий у неї від того, хто володіє мною, нині ж люто мучуся і вийти не можу, прив'язаний-бо є до дошки мідяної і під порогом закопаний, не вийду, доки не розрішить юнак, який прив'язав мене". Святий ледь-ледь усміхнувся й каже: "Чи така сила твоя велика, дияволе, що ниткою прив'язаний і дошкою мідяною у примусі триманий ти?" І запитав його: "Пощо не ввійшов у юнака, який тебе зв'язав?" Відповів біс: "Має він (у собі) іншого, друга мого, люболюбного біса". Помолився святий, вигнав його із дівиці й наказав їй, хай стережеться ворожих сітей і хай уникає бесід із безсоромними юнаками.
Один князь, маючи в собі нечистого духа, прийшов до святого й дістав зцілення. За це, вдячний бувши, приніс безплатному лікарю святому Іларіону десять літрів золота і молив його, щоб узяв. Святий же показав йому хліб ячмінний і сказав: "Хто живиться таким хлібом, золото вважає як болото", — і не прийняв золота, і відпустив князя здорового.
Почув преподобний Антоній про Іларіона і про всіх, що бувають у нього, радів духом і писав до нього часто. Коли ж приходили до нього задля зцілення із Сирії, казав: "Пощо трудилися стільки, довгою дорогою йдучи до мене, маєте біля себе мого в Христі сина Іларіона, який прийняв од Бога дар зціляти численні хвороби".
По всій Палестині почали бути монастирі за благословенням святого Іларіона, і всі іноки приходили до нього, бажаючи почути від нього слово учення, він-бо всіх наставляв на шлях спасіння. Якось упрошений був од братії, що приходила до нього, щоб пішов відвідати монастирі, які за його молитвами та благословенням примножилися, і щоб утвердив їх і чин життя їм установив. І коли вийшов у дорогу, зібралося до нього безліч братії, десь до трьох тисяч, і пішли за святим, насолоджуючись од його медоточивих учень. Обходив-бо преподобний монастирі і, відвідуючи братію, багато знамень учинив. Один брат, що приймав мандрівних, мав виноградника свого, від нього брав вина близько ста мір. Цей люб'язно прийняв святого Іларіона і вмолив братію, щоб, пішовши до виноградника його, вламали собі грона, скільки хто бажає, уже-бо дозріли. Врізав собі кожен, скільки хотів, а було братії, як казалося, до трьох тисяч. Побачив преподобний таку щедрість того брата, благословив виноградника того, і взяв того літа брат од винограду свого вина більше трьохсот мір — так благословення преподобного помножило виноград за гостинність братню. Інший же скупий брат і жорстокий, бачачи, що мимо йде святий зі своїм духовним стадом, приставив сторожа до свого винограду, щоб ніхто не взяв жодного грона з нього, і кидав камінням на них, кажучи: "Не наближайтесь до винограду, бо чужий він є". І позбавлений був брат благословення святого, вельми мало від виноградника взяв, та й те все було кисле.
Якось пішов у пустелю Кадис відвідати одного учня свого. Трапилося йому йти через варварське місто, назване Єлуса, у нього потрапив на бісівський празник, безліч-бо люду варварського з навколишніх сіл у місто те зібралося і в храмі поганої Афродіти, жертви творячи, раділо. Вони, почувши, що наблизився святий Іларіон, вийшли із жінками та дітьми йому назустріч, чули-бо про нього віддавна, що великий є чудотворець. І, побачивши його, похилили голови свої і заволали всі сирій-ською мовою: "Варах, варах!" — тобто: "Благослови, благослови!" Привели до нього й недужих багато, і біснуватих — усіх зцілив преподобний силою Христовою і навчив їх про єдиного істинного Бога, всіх до віри привів і не відійшов од них, доки храм ідольський не зруйнували, ідолів побили і церкву святу спорудили, — і хрестилися в ім'я Господнє. Утвердив їх преподобний у вірі і, подавши їм благословення, відійшов у свою дорогу.
Мав же преподобний таку від Бога благодать, що від тілесного запаху і від доторку до одежі пізнавав, хто якою пристрастю був охоплений. Якось один брат, скупий і сріблолюбний, послав святому із саду їстівне зілля. Коли настав вечір, і сів святий прийняти їжу, запропонували йому учні прийняти зілля те, що від скупого брата було прислане. Святий же, побачивши його, відвернувся, кажучи: "Не можу терпіти смороду, що відходить од того зілля, заберіте його звідсіля". Блаженний же Ісихій, учень його, принуджував його, хай спробує і хай благословить братню любов, тож мовив: "Не погидуй, отче, приносом братнім, з вірою-бо приніс гроно від винограду свого". Відповів святий: "Чи ж бо не чуєш, що зілля це смердить скупістю?" Ісихій же рече: "Хіба може зілля, окрім природнього свого запаху, віддавати пахом якоїсь пристрасті?" Відповів святий: "Коли мені не віриш, поклади зілля те волам, чи будуть вони їсти?" Взяв Ісихій, поніс і поклав у ясла перед волами. Воли ж
