Ілюзія Бога - Річард Докінз

Книга частково повторює двосерійний документальний фільм «Корінь усього зла?», який був показаний у січні 2006 року на «Четвертому каналі» британського телебачення. Дякую всім учасникам його виробництва, зокрема Деборі Кід, Расселу Барнзу, Тіму Креґу, Адаму Прескоду, Алену Клементсу та Гемішу Майк’юрі. Дякую компанії «IWC Media» та «Четвертому каналу» за дозвіл використовувати цитати з фільму. «Корінь усього зла?» пройшов із великим успіхом у Британії, після чого права на його показ придбала Австралійська телевізійна корпорація. Залишається побачити, чи наважиться якийсь з американських каналів показати його своїм глядачам1.

Ця книга назрівала в моїй голові протягом кількох років. За цей час деякі з її ідей я виклав у лекціях, наприклад Тенерівських лекціях, які прочитав у Гарвардському університеті, та в статтях, опублікованих у різних газетах і журналах. Постійним читачам моєї рубрики в журналі «Free Inquiry» деякі сторінки книги можуть видатися знайомими. Щиро дякую Тому Флінну, редакторові цього чудового періодичного видання, за те, що стимулював мене до роботи над книгою, замовивши ведення постійної колонки. Дописавши книгу, я планую після невеликої паузи поновити колонку, зокрема скористаюся нею як можливістю відповідати на питання читачів.

Із різних приводів хочу також подякувати Дену Деннету, Марку Гаузеру, Майклу Стіррету, Сему Гаррісу, Гелен Фішер, Марґарет Довні, Ібн Ворреку, Герміон Лі, Джулії Свіні, Дену Баркеру, Джозефін Велш, Яну Бейрду, а найбільше — Джорджу Скейлзу. У наш час книга такого роду не буде повноцінною, якщо її не супроводжуватиме активно наповнюваний веб-сайт, на якому розміщуватимуться додаткові матеріали, відгуки, обговорення, питання, відповіді та все інше, що тільки може подарувати нам майбутнє. Сподіваюся, що з цією роллю впорається веб-сайт Фонду підтримки розуму та науки Річарда Докінза www.richarddawkins.net. Окремо дякую Джошу Тімонену за художню майстерність, професіоналізм та просто наполегливу працю, завдяки яким цей сайт існує.

Понад усе я вдячний дружині Лалі Ворд, яка терпляче допомагала мені долати вагання і сумніви — і не тільки добрим словом і розумними порадами, а й прочитавши мені вголос книгу від початку до кінця на двох різних етапах роботи, щоб я міг на власному досвіді оцінити, як вона сприйматиметься іншими читачами. Сміливо рекомендую цей метод іншим авторам, але попереджаю, що начитувати має професійний актор, чиї голос і слух чутливі до мелодики мови.

1

Піратські копії постійно завантажують з американських веб-сайтів. Зараз тривають переговори щодо продажу легальних DVD-дисків. На момент здавання книги в друк переговори ще не завершені. Про їх результат зможете дізнатися з веб-сайту www.richarddawkins.net. — Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.

1. Глибоко релігійний безбожник

Я не малюю в уяві людиноподібного Бога; мені вистачає благоговіння перед світобудовою, хай навіть сприйнятою через наші недосконалі органи чуття.

Альберт Ейнштейн

Гідні поваги

У траві, підпираючи підборіддя руками, долілиць лежав хлопчик. Він із зачудуванням розглядав плетиво стебел і корінців, своєрідний ліс у мініатюрі, населений мурахами й жуками, а також — хоч він тоді про це не знав — мільярдами земляних бактерій, які тихо й непомітно підтримували господарське функціонування цього мікросвіту. Раптом йому здалося, що мікросвіт перед його очима з грудки землі розрісся до розмірів усього великого світу й заполонив собою всю його палку уяву. Щойно пережите викликало в хлопчика трепетне благоговіння, яке згодом спонукало його обрати духовний шлях і зрештою стати священиком. Здобувши англіканський духовний сан, він працював капеланом у моїй школі, де став моїм найулюбленішим учителем. Лише завдяки таким порядним вільнодумним священикам, як він, я можу зараз сказати, що мене силоміць не нашпиговували релігією2.

В інший час і в іншому місці таким самим хлопчиком був і я, коли мружився від сяйва Оріона, Кассіопеї та Великої Ведмедиці, плакав від беззвучної музики Чумацького Шляху і п’янів від нічних ароматів плюмерії та бругмансії. Чому однакові переживання штовхнули нашого капелана на один шлях, а мене на інший? Відповісти на це питання дуже важко. Серед науковців і прибічників раціоналізму напівмістичне ставлення до природи та всесвіту — не рідкість, але воно не має нічого спільного з вірою в надприродне. У дитинстві наш капелан, мабуть, не знав (як і я) про останні рядки «Походження видів» — знаменитий абзац про «зарослий берег, укритий численними різноманітними рослинами, з птахами, які співають у кущах, з комахами, які пурхають навколо, з червами, що повзають у сирій землі»3. Якби він прочитав ці слова, вони б глибоко запали йому в душу й, можливо, з нього виріс би не священик, а науковець, який би по-дарвінівському пояснював природу «законами, які ще й тепер діють навколо нас»:

Таким чином із цієї війни, яка лютує у природі, з голоду та смерті безпосередньо випливає найвищий результат, який розум спроможний уявити, — утворення вищих форм тваринного життя. Є велич в цьому погляді на життя з його різними силами, спочатку вкладеними в незначне число форм або тільки в одну; і тоді як наша планета описувала й продовжує описувати в просторі свій шлях відповідно до незмінних законів тяжіння, з такого простого начала виникали та продовжують розвиватися незліченні форми, надзвичайно досконалі й чудові.

Карл Саґан у «Блакитній цятці» писав:

Чому проповідники жодної великої релігії, ознайомившись із наукою, не визнали: «Ми її недооцінили! Виявляється, Всесвіт значно більший, ніж говорили наші пророки, величніший, складніший і витонченіший»? Натомість від них чути тільки: «Ні, ні, ні! Хай наш бог і малий, іншого нам не треба». Релігія — байдуже, стара чи нова, — яка прийме велич Всесвіту, відкритого сучасною наукою, викличе повагу й захват, про які звичайним віросповіданням годі й мріяти.

Усі книги Саґана сповнені зачудуванням перед дивовижністю світу, яке в останні століття монополізувала за собою релігія. У своїх книгах я також намагаюся описати це почуття, тому про мене часто говорять як про глибоко релігійну людину. Якось мені надійшов лист від студентки зі США, котра розповіла, що попросила у свого викладача висловити свою думку про мене. «Звісно, — відповів професор, — його позитивна наука не сумісна з релігією, але він постійно впадає в екстаз перед природою та всесвітом. На мою думку, це і є релігія!» Та чи доречне тут слово «релігія»? Я так не думаю. Повністю згоден із лауреатом Нобелівської премії з фізики (і водночас атеїстом) Стівеном Вайнберґом, котрий у книзі «Мрії про остаточну теорію» написав:

Для деяких людей слово «Бог» має настільки широке й розмите значення, що вони неодмінно знаходять його в усьому, на що дивляться. Можна почути, що «Бог — це все, що існує», «Бог — це наша краща сторона» або «Бог — це всесвіт». Слову «Бог», поза сумнівом, як і будь-якому іншому слову, можна приписати будь-яке значення, яке нам до вподоби. Якщо ви вважаєте, що «Бог — це енергія», то знайдете його в шматку антрациту.

Вайнберґ має рацію в тому, що це слово слід уживати в загальновизнаному сенсі, бо інакше воно стане абсолютно беззмістовним: на позначення надприродного творця, якому «ми можемо поклонятися».

Чимало плутанини виникає, коли віру в надприродне не відрізняють від так званої «ейнштейнівської релігії». Ейнштейн час від часу згадував про Бога (і він не єдиний атеїст, хто це робив), даючи привід прихильникам віри в потойбічне, охочим бачити такого видатного мислителя в своїх лавах, хибно тлумачити його слова. Так само горезвісною стала остання фраза «Короткої історії часу»