СВІДОМІСТЬ ЩАСТЯ (посібник з йоги) - Петро Рух
З одного боку, людське життя —ніщо інше, як школа свободи, мудрості й любові. І призначення усіхподій у ньому — дати нам певні уроки. Тож можна сказати, що призначеннятієї битви було підштовхнути до просвітлення Арджуна та всіх присутніхтам воїнів, які спостерігали за тим, що сталося, і були свідкамиусвідомлення ним фундаментальних таємниць існування, а також залишитидля всіх людських поколінь безсмертну мудрість «Баґавад-ґіти». З іншогобоку, для того щоб впоратися з відповідальністю, яку накладає на насжиття, нам повсякчас необхідно підійматися сходинками просвітлення.Інакше ми просто зазнаємо поразку. Саме тому Бог і створив Арджуну цюкризу перед початком битви, яку царевич повинен був виграти. Бо він невиграв би того бою на одному лише праведному гніві, який все ще залишавйого в пазурах його егоїзму. Бо рівень егоїзму не є всепереможнимрівнем, цей рівень відносний. Тобто на цьому рівні перемагає той, хтомає більше військо, краще озброєння та вигіднішу позицію. З точки зорувсіх цих складових армія Арджуна була в кілька разів слабкішою. Тож длятого щоб впоратися з завданням, яке поставило перед ним життя, Арджунупотрібно було звільнитися від егоїзму і перейти на рівень любові. Цейрівень є абсолютним і всепереможним. Тож Бог влаштував все так, щобитися Арджун почне в стані йоги.
А поки що Арджунрозчулився і сповнився співчуття до своїх родичів. І в нього почаласяпанічна атака. Ноги його підкосилися, в роті пересохло, тілозатремтіло, волосся стало дибки, лук випав із його рук, а шкіразапалала, наче в полум'ї. Його пам'ять відмовилася працювати, розумпомутився, і він почав казати те, що спадало на його думку:
— Я нерозумію, яке благо я отримаю, убивши в цій битві своїх родичів. Аніперемога, ані царство, ані щастя, які будуть здобуті за таку ціну, меніне потрібні, Кришно. Як я можу бажати їхньої смерті, навіть якщо інакшевони вб'ють мене? Ця битва знищить наш рід. Тож чому ми повинні братиучасть у цьому лиходійстві? Краще я покладу зброю і не чинитиму опору —і нехай наші кузени просто уб'ють мене тут, на цьому полі.
Рівеньсвідомості Арджуна на цей момент є рівнем людини, яка свідома того, щонеможливо здобути собі щастя за рахунок чужого нещастя. Це вельминепоганий рівень. Людина на цьому рівні уникає насильства, всіма силаминамагається нікому не нашкодити, відповідає добром на зло і підставляєдругу щоку, якщо її вдарили по одній. Ми всі зустрічали таких людей вжитті. Їх небагато, але вони є. І, звичайно, люди ці — прекрасні, добрілюди. Вони самі не роблять зла. Але вони не корисні, коли стає потребазупинити зло, щоб захистити тих, за кого вони несуть відповідальність.Тобто вони не здатні впоратися з такою своєю відповідальністю, якщо ценеобхідно. Їхня філософія: «Бог сказав: не вбий! Тож убивати нікого неможна». Але «Баґавад-ґіта» вчить, що той, хто не зупинив убивць тоді,коли був повинен зупинити, сам є убивцею, бо убивство тих, кого він нестав захищати зі зброєю в руках, лежить на його сумлінні і є перепоноюдо його просвітлення та щастя. Зазвичай це рівень певних релігійнихлюдей, які бояться потрапити в пекло і прагнуть до раю. Але дозволяючистворювати пекло в своїй країні, захист якої є нашим природнимобов’язком перед життям, перед нашим сумлінням і перед Богом, вониопиняються в пеклі. Бо ми є авторами пекла й раю. До пекла й раю неможна потрапити. Їх можна тільки створити.
Очевидно, щоАрджун на цьому етапі належить саме до таких релігійних людей, бо далівін аргументує свою відмову від битви саме постулатами про те, щоубивство є тяжким гріхом. Він думає про те, щоб не потрапити до пекла,а потрапити до раю. Він думає про те, що його родичі будуть убиті. Алевін не розуміє, що його відповідальність як брата нащадка трону —захистити народ від узурпатора-лиходія. Це завдання, яке поставилоперед ним життя згідно з його природними обов’язками в суспільстві.Наші обов’язки по відношенню до інших людей, до наших близьких, донашого оточення, до нашого народу, до людства, до всіх живих істот, донашої планети, до Бога є тим, що зв’язує нас із нашою власною вищоюприродою — природою любові, якщо ми їх гідно виконуємо. Але якщо ми їхігноруємо, ухиляємося від них або просто не знаємо про їхнє існування,це відокремлює нас від любові, від життя та від Бога.
Миповинні підтримувати наших родичів та друзів, пробачати їм, допомагатиїм, поважати їх. Але якщо наш родич або друг скоїв злочин, ми не маємоправа його покривати. А якщо суспільство довіряє нам високувідповідальність, то нам може доводитися, наприклад, судити своїхблизьких або друзів, якщо ми суддя. А також усім відомі історії, коли,захищаючи свій народ, хтось мусив убити в бою свого сина або брата,коли цей син або брат брав участь в агресії проти його Батьківщини. Цезавжди є важким вибором для людини. І чим більш просвітлена нашасвідомість, чим менше в нашому серці егоїзму і більше любові, тимбільше ми здатні правильно виконувати завдання, які ставить перед намижиття, тим успішніше ми проходимо подальші уроки в школі просвітлення,яким життя є для кожного з нас.
Коли Арджун озвучив хідсвоїх думок і почуттів, він кинув лук і стріли та сів у колісниці,охоплений розпачем. Отже, Арджун зараз у дуже серйозній кризі: він,головнокомандувач армії, яка має звільнити народ від небезпечноготирана, відмовляється брати участь у бої, який є його природнимобов’язком. І тоді Бог починає відкривати йому таємниці йоги.
Презентація йоги
Побачившисльози розпачу в очах Арджуна, візник виказав готовність навчити йогойозі, тобто мистецтву, за допомогою якого розв'язуються навітьнерозв'язні проблеми і досягаються навіть недосяжні цілі. І тоді Арджунсказав:
— Дозволь мені стати Твоїм учнем. Навчи мене. Бо я не розумію, що меніробити. Битися я не буду.
Навчитине означає сказати, що робити. Навчити означає допомогти піднятися натакий рівень свідомості, на якому людина починає розуміти, що їйробити. Саме про це прохає Арджун Вчителя, повідомивши Його про своєрішення відмовитися від участі в битві.
Стоячи між двох армій, Кришна усміхнувся. І продовжуючи усміхатися,почав навчання охопленого горем Арджуна.
—Ніколи не було такого часу, коли не існував Я, ти і всі ці воїни. Ініколи не настане такий час, коли хтось із нас припинить своєіснування.
Опис реальності, яку не усвідомлює учень,робиться не для того, щоб учень повірив учителю на слово, що реальністьтака, а для того, щоб повідомити про те, що
