СВІДОМІСТЬ ЩАСТЯ (посібник з йоги) - Петро Рух
Не може горіти. Ще трохи потліє і тухне.
Частиною темряви ніби стає. Ось чому
Чуття і свідомість безбожника мертві і тухлі.
Якщо ще не мертві, то хворі, спотворені геть.
І замість любові в них заздрісність, жадність і хтивість.
І це так страшенно болюче, що гірше за смерть,
Бо створює стільки страждань їхня хвора активність.
І людство хворіє вже так, що в агонії мре
І все, що навколо живе, нищить разом з собою.
Від нього смердить і такою гидотою пре.
Але проти лиха цього непоборна є зброя.
Ця зброя — духовна наука, наука про те,
Як видужати, як себе повернути зуміти
До стану природного. І хоч знання це просте,
Спроможне воно все життя ефективно змінити.
І зараз це є вже обов'язком кожного з нас —
Знання це потужне і чисте отримати, щоби
Зробити все те, що від нас вимагає цей час,
Одужати щоб від своєї страшної хвороби.
21.10.2015, Донбас
Все, що добре в твоєму житті,
Із зв'язку з Богом тільки походить.
Отже з Ним поєднатися ти
Не втрачай будь-якої нагоди,
Бо оману, помилки і все
Те, проблеми ти маєш від чого,
Завжди тільки єдине несе —
Втрата вічних взаємин із Богом.
06.11.2015, ПотягКиїв-Маріуполь
Я не зрадив Божої любові,
І жорстоким я ніяк не став,
Хоч які скрізь не були б умови,
Хоч я смерті ворогам бажав.
Не з ненависті бажав їм смерті,
А з любові, як це робить Бог.
Саме через це такий я впертий,
Кажучи: «Змагає скрізь любов».
Смерті для душі геть не існує.
Просто треба зупинити зло.
Просто так відповідаю злу я,
Щоб воно — зло — смерть свою знайшло.
Не ненавиджу я геть злочинців,
А злочинність зупиняю я.
І при цьому не втрачає чинність
До усіх істот любов моя.
07.11.2015, потягКиїв-Маріуполь
Мої вірші — не трель солов'я
Для розваги дозвільних естетів...
Ніч. АТО. Дощ. Прокинувся я
У військовому знову наметі.
За годину у варту іти.
Хоч би дощ цей скінчився до того...
Любий Господи, хай тільки Ти
Будеш владарем серця мойого.
Хай все інше я бачу лише
Як Тобою доручені справи.
По-інакшому мислити вже
Я не можу й не маю вже права...
Дощ сильніше й сильніше іде.
Хай собі. Це є геть неважливе.
Дощ — не Град. Та хоч Град, я будь-де
І будь-як повсякчасно щасливий...
Дивовижно, але дощ пройшов.
Так раптово. І вже ясні зорі,
Мов брильянти на бархаті, знов
У небесному сяють просторі.
Дивовижно, бо кілька вже днів
І ночей кілька з діжки неначе
З неба дощ без кінця лив та лив...
Дивно, як Тебе люди не бачать?
Хто поцупив, підступно забрав
Їхній зір і затьмарив їм очі?
Мабуть зайвих багато в них справ?
Або бачити просто не хочуть?
Дай їм ласку: побачать нехай
Всі Твою дивовижну особу.
Дай їм очі, мій Господи, дай!
Дай їм зір щонайвищої проби!
11.11.2015, Донбас
Як вчора, ніч у варті. Знов відкриті,
Не сховані за хмари небеса.
Знов, діаманти мов на оксамиті,
Яріють зорі. Чарівна краса.
Краса завжди була, є й вічно буде.
Краса є вічна. Бо є вічним Бог.
А вся дурня, яку створили люди,
Розв'яжеться, як ниточок клубок.
Здається, що клубок міцний, залізний
І все міцніше стягується ще.
Знов вороги, мов таргани, полізли.
Війна ще не остигла, ще пече.
І хоч буденно стало вже і звично,
Що йдуть бої і ллється людська кров,
Це все мине. Але існують вічно
Господь, душа, життя, краса й любов.
12.11.2015, Донбас
Не треба думати багато,
Щоб розумітися в житті.
Слова срібло, мовчання злато.
За серцем треба просто йти.
Життя не в голові, а в серці.
За почуттям любові йди.
Не є реальним світ концепцій —
Цілком уявний він завжди.
Духовний розум є реальним.
Він просто бачить все як є.
І ти стаєш відповідальним,
Коли цей розум Бог дає.
Віддайся Богу. І побачиш,
Прозріють очі як твої.
В реальність ввійдеш ти неначе.
Ти просто знатимеш її.
А щоб ти зміг віддатись Богу,
Знайди учителя собі,
Що він пройшов вже цю дорогу
Від метушні і боротьби
До щастя у любові й мирі,
До абсолютного знання,
Що він би гідний був довіри.
Знайди його не навмання,
А молячися відчайдушно
Всевишньому, тобі щоб дав
Зустріти бездоганну душу.
І не проґав рідкий цей дар...
Отак отримується мудрість.
І іншого шляху нема.
Отож мозки собі не пудри
І не напружуй їх дарма.
13.11.2015, Донбас
Знання — не інформації сума,
Знання — спроможність бути адекватним,
Знання — це якість серця, не ума,
Коли все бачити людина здатна.
13.11.2015, Донбас
Мене немов нема. Я крихта криги,
Твоїм теплом зігріта випадково.
Розтанули важкі мої вериги,
Розтанули важкі мої окови.
Мене немов нема. Лише служіння,
Натхнення вічне назавжди лишилось
І чарівні Твої благословіння,
Твоє життя, Твоя любов і милість...
14.11.2015, Донбас
Хоч дорога моя все пряміша, ясніша і ширша,
Хоч давно вже вона є не стежка неясна в полях,
Та минуле моє за теперішнє зовсім не гірше,
Добре, гарне і світле воно, як Чумацький той Шлях.
І хоча моя дійсність така неймовірно чудова,
Але сни, що я бачу вночі, не тьмяніші за яв.
Є у всього, що маю і мав я, надійна основа —
Ніжні руки Твої і та ласка, що Ти мені дав.
Ти, мій Господи, завжди за мною по-батьківські стежив.
І була, є і буде незмінною милість Твоя.
Через це мої мрії не мають ніяких обмежень.
Через це отакий у майбутньому впевнений я.
Я ішов за Тобою, хоча і не завжди свідомо.
Ти — той світоч любові, мене що постійно манив.
І мене врешті решт ти повернеш до вічного дому
На долонях Своїх, що знайшов я притулок у них.
18.11.2015, Донбас
Другу, політкоректному дуже,
Вірш цей — відвертий відкритий лист.
Крутить, виляє, хитрує, друже,
Серце твоє, мов лисячий хвіст.
Кажеш: «В житті кожен сам за себе».
Тобто живеш, як вигідно, й все.
Та бути вільним, мов вітер в небі,
Може лиш той, осягне хто це:
Є мій обов'язок перед Богом.
Відповідальність мені Він дав.
Вірність йому — це моя дорога.
Зрада його — найбільша біда.
Отже цей світ — обов'язку поле.
Світ цей — не поле розваг моїх.
Богу служіння — найвища воля.
Спробуй, мій друже, здобудь її.
Дивлячись отакими очима
На все навколо, зумієш ти
Зріти
