Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

стійких етнічних традицій не може побороти язичницьких світоглядних засад, внаслідок чого створюється безліч “святих”, які, власне, і заміняють етнічних Богів (навіть можуть мати близькозвучні імена). Це підтверджує язичницький погляд на те, що абсолютного монотеїзму практично не може існувати. Арійське політеїстичне світосприйняття, як квітка-ломикамінь крізь скелю, постійно пробивалося крізь задуху монотеїзму “світових” релігій.

Так, В. Шаян писав про наявність генотеїстичних рис у християнстві: “Пригляньмося до явища генотеїзму на ґрунті християнізму. Маємо в християнізмі три Особи Божі, що творять саме генотеїстичну, містичну єдність. Маємо далі цілих дев’ять хорів, духів та множество святих осіб, до яких звертаються християни у молитвах і культі за охороною чи протекцією, або, як вони кажуть, заступництвом за них перед Богом” [521. 230].

Тут “дев’ять хорів, духів” у християнстві означає першу тріаду дев’яти чинів ангельських – херувимів і серафимів, що зображаються людиноподібними істотами з шістьма крильми (наявні в юдаїзмі, в християнстві, і навіть у РУНвірі, щоправда, без крил), а також віра в духів, що “...почасти зберігається в розвинутих релігіях, в т. ч. в християнстві” [378. 364, 100; 413. 1362].

Ідея монотеїзму виникла і була впроваджена вперше єврейськими рабинами. У середині ХІХ ст. французький філософ-історик Ренан, подавши докладну характеристику семітської раси у своїй праці “Histore ge’nerale et syste’me compare’ des langues se’mitiqes”, вказав, що семіти нездатні розуміти різноманітність, багатопроявність, тому вони інстинктивно тяжіють до монотеїзму. Ця праця викликала жваві дискусії серед сучасників. На думку Ренана, у юдеїв не було ні власної міфології (її вони запозичували в інших народів, причому грубо перебріхуючи), ні науки – її вони також вправно викрадали в інших, ні філософії – вона їм не приносила практичної користі. Єврейський історик Д. Хвольсон підтвердив, що: “Семіти займались тільки тими філософськими питаннями, які, так би мовити, мали безпосереднє практичне значення для життя, і ніколи не філософствували вони навмання про незбагненне... рішення подібних питань не могло мати великого практичного значення для сповідників однобожжя...” [494. 448].

Отже, логічний висновок: політеїзм і філософія – це наслідок здатності розуміти багатопроявність. Завдяки філософії арії розвинули вчення про вічність душі, вчення про перевтілення (реінкарнацію), всеобожнення природи, духовну цінність героїзму як вищого вияву шляхетності. Євреї ж до героїчного чину байдужі, їхня віра спрямована лише на досягнення матеріальних благ у цьому світі, бо після смерті тіла юдаїзм не пропонує нічого. У вченні юдаїзму душа вмирає разом з тілом: “немає в шеолі (могилі), до якої ти ідеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості”, тому “краще собаці живому, ніж левові мертвому” [38. Екл. 9:4, 9:10]. Про це ж говорять і єврейські народні приказки: “Найгірше життя – краще від гарної смерті” [168. 152], тобто, простіше кажучи, краще бути живим боягузом, ніж мертвим героєм.

Юдею нема чого турбуватися про душу, краще досягати блаженства у земному житті, і зовсім немає ніякого значення, моральними чи аморальними засобами це досягається. Якщо ж ці засоби спрямовані проти інших народів – то саме це якраз і “угодне” Яхве. Чи можна без огиди читати в 5 книзі Мойсея, про те, що єврей може спокійно продавати м’ясо здохлих тварин чужинцям: “Не будете їсти жодного падла, даси його приходькові, що в брамах твоїх, і він їстиме його, або продаси чужинцеві, бо ти святий народ для господа, Бога свого” [38. 5М. 14:21]. Про яку моральність і “святість” можна говорити, читаючи Біблію?

Головна мета юдейського монотеїзму – об’єднати і очолити всі народи. Перепрограмування психіки арійських етносів на монотеїзм – це основне завдання виконали винахідники християнства та ісламу силою грошей, вогню і меча. Для успішного здійснення їхньої програми була необхідна уніфікація (уподібнення, одноманітність, стандартність, глобалізація). Усі “раби” повинні мати однакову свідомість. Пропаганда монотеїзму – тенденція до максимального спрощення.

І тут нам доведеться визнати ще одну аксіому – будь-яке спрощення системи призводить до її знищення. Ентропія масового світогляду – прямий шлях до зменшення різноманітності. Таким чином, однобожні релігії – це релігії не життя, а смерті етносів! У цьому таїться велика небезпека для людства і навіть Землі як планети. Стає очевидним, що і християнство, й іслам програмують особу рабського типу (своєрідного біоробота, зомбі), роблять її нездатною до виходу із світоглядної безвиході монотеїзму.

Відроджувати національну релігію на принципах монотеїзму – це все одно, що підставити шию під нове ярмо, яке виготовили для арійських народів глобалісти. У цьому ж сенсі стає очевидною ще одна підкинута українцям ідея – рунвізм (або силенкіянство), експортоване в Україну на початку 90-х років із США (про нього йтиметься в ІІІ розділі цієї праці) [265. 249–258; 267].

Треба було б розпізнати й відчути фальш завезеної ідеї “рідної, української, національної”, створеної “рідним пророком” релігії (щоправда, на ґрунті американського прагматизму і юдейського монотеїзму), однак “національно заклопотані” адепти, зачаровані мітинговим націоналізмом “пророка”, не надали цьому суттєвого значення. Як писав російський націоналіст К. Родзаєвський: “Юда кидає камінь за каменем на шляху переможної ходи нових ідей. Він хоче, щоб паровоз Нового Порядку зійшов зі шпал, він скрізь поспішає прокласти свої шпали, щоб спрямувати рух у хибному напрямку... ” [390. 70]. Нині стає очевидним, що передбачення репресованого мислителя збуваються нині у формі американського “нового світового порядку”.

ІІІ. Суттєві відмінності арійського і семітського дуалізму.

В етнічних язичницьких релігіях дуалізм (від лат. dualis – подвійний) розглядається як світоглядне проникнення в сутність явищ природи, які складають пари протилежностей: день – ніч, літо – зима, вогонь – вода, праве – ліве, чоловік – жінка, небо – земля, життя – смерть і т. под. Язичницький дуалізм – не просте протиборство сил, але природне взаємодоповнення протилежних сутностей. Вчення про Триглава роз’яснює: “Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому” [255. 11-А]. Поєдинок Білобога з Чорнобогом – необхідна умова існування і розвитку світу. Білобог – Бог дня, світла, активності, життя. Чорнобог – Бог ночі, таємничості, сну, відпочинку, смерті. В язичництві ніколи не було спроб поборювання Чорнобога, це може собі дозволити лише викривлена фантазія сучасних міфотворців.

Чорнобог робить земні предмети невидимими в темряві, зате висвітлює небесні світила (Місяць, зорі, сузір’я), вказує душам дорогу до Сварги (Молочна стежка або Чумацький шлях). А це дуже необхідні людині орієнтири: фази місяця допомагають рахувати час, видимість зірок дає змогу передбачати погоду тощо. Не даремно волхв застерігає, що не можна ображати Чорнобога: “Це не може бути ніколи, щоб хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога” [255. 22]. Існує припущення, що в давніх Білгородах були храми Білобогові, а в городах на Чорн-, Черн- – храми Чорнобогові [111.