Зламати ляльку Loly - Катерина Дако

- Ти знову... - стомлено сказала Інна. - Знову на ті ж граблі...

Лолі не було чого відповісти. Не було чим крити.

Так, вона дурепа. Повна дура, що погодилася знову на пропозицію чоловіка, який зламав її і викинув, як ляльку.

Але зараз, після того, другого вечора в клубі, Лола чомусь не відчувала злості та образи. Тільки тупий біль. Але не через покарання, не через ті божевільні ігри.

Ні, біль був і залишиться з нею назавжди. Біль і скорбота за втраченою дитиною. Так безглуздо...

Сказала б вона Гордію одразу, вигукнула, що вагітна, він би не став... Чи став?... Ні, точно ні.

Але вона до останнього не вірила, що чоловік буде такий жорстокий.

Ну а потім сама вже не впоралася з істерикою, яка і стала початком кінця. Так, така вона безвільна, дура слабка. Коли все добре – можна жити весело та щасливо. Але варто тільки чомусь статися - і вона...

Так, вона теж однозначно винна, що не стримала емоцій. Ну, подумаєш, покарав. Не до крові ж як себе. Не до роздертої на шматки спини. Могла зчепити зуби та перетерпіти. Замкнути емоції глибоко всередині. А вона...

Додумати не встигла. Інна увірвалася до її думки:

- Лол, подумай. У тебе ще залишилися крихти гордості? Самоповаги? Цей чоловік втоптав тебе в багнюку, принизив, використав. І ти знову піддаєшся на його чари. Прокинься!
Лола знову нічого не відповіла. Вона не розповідала подрузі про те, що Гордій сам покарав себе і розтоптав набагато сильніше.

- Він змінився...

Подруга гомерично засміялася.

- Ну ти і справді дура! Такі, як він, ніколи не змінюються! Господи, звідки ж ти така наївна на мою голову взялася?!

Лола й зараз мовчала, не знаючи, що відповісти.

- Коротше, я тебе завтра нікуди не відпущу. Чуєш? Ляжу на порозі і не дам відчинити двері. А вагітну мене ти штовхати не станеш.

Гордій не знав, що сказати завтра Лолі, щоб вона повірила: він справді жалкує про те, що сталося! І це не лише її біль. Цей біль у них – один на двох. І він змінив їх обох. Невідомо – кого більше.

Якщо Лола як була, так і залишилася світлим і чистим чоловічком. То він, Гордій, колишній цинік і скептик, переситившийся бабник і просто мудак по житті, став чоловіком. Справжнім. Як його батько. Який більше ніколи не скривдить жодну жінку. Тим більше, свою. Та він будь-кого порве за свою жінку!

А те, що Лола була саме цією, його, Гордія, жінкою – він тепер не сумнівався.

Так, вона – його. І хоч він не стоїть навіть мізинця на її руці, він все одно боротиметься, щоб бути поруч із нею. Бути гідним її. Бути всім для неї.

Лицарем, коханцем, добувачем, захисником. Її чоловіком. Батьком її дітей, зрештою...

Так, саме над цим треба попрацювати.

Ну і дати їй зрозуміти, що тепер вона зможе на нього спертися. Зробити все, щоб відновити її довіру.
А потім одружитися, окольцувати, потягнути до себе в барліг. І кохати. І в серці, і в ліжку. Пестити, плекати, носити на руках, обсипати подарунками та сюрпризами. Перетворити її життя на свято...

Тільки б вона погодилася, тільки б прийшла завтра...