Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

47

Прокидаюся посеред ночі. Раптово, як від поштовху. Прочиняю очі й дивлюся в склопластикове панорамне вікно. Раптово спадає думка, що потрібно встати й перевірити, чи дихає батько.

Різко сідаю, виплутуючись із чоловічих обіймів. І тільки тоді розумію, що я не в санаторії, а в теплому ліжку, у квартирі свого роботодавця.

Поруч Зимнєв. Він розплющує очі.

— Гей, що таке? — сонно кличе мене.

— Та так, жахіття, — я лягаю назад і цілую його в губи.

Мене укладають в обійми. Мить — і Зимнєв підминає мене під себе. Кров розганяється венами, ніби її підганяють полум’ям.

— Уже не страшно? — запитує Вадим, перервавши поцілунок.

Його збудження наполегливо впирається в мене.

— Ні, — веду пальцями по його щоці з ледь помітною щетиною.

Він обводить поглядом моє обличчя. Відчуття цілковитої захищеності й сили, що оточує мене, зашкалює.

— Тоді спимо, — говорить і лягає поруч, притягує мене до себе.

Висне пауза. Його дихання обпалює мою потилицю.

— Ні, — шепочу примхливо.

Чую смішок. А наступної миті вже відчуваю повну знемогу від кожного поцілунку й дотику, від кохання, що розриває серце на повну. Такої ніжності від Зимнєва я ніколи не відчувала, а сьогодні ніби щось змінилося. Так чуттєво, так, як мені потрібно.

Або це просто моя боязка надія підіймає голову, ніби запитуючи: «А нас що, люблять?»

Ох, а він й ще без захисту. І я забула про таблетки!

 

***

 

— Виспалася? — запитує Зимнєв, свердлячи мене зеленими очима.

— Так, — потираю долонею обличчя.

Облизую губи. Пити хочеться шалено. Аж сухо в горлі.

Лежу в коконі ковдри, спостерігаючи, як Вадим підіймається з ліжка.

— Потрібно в аптеку зайти перед роботою, — потягуюся.

Він повертається до мене і примружується.

— Тобто?

— Напевно, краще аварійну пігулку прийняти, — тисну плечима.

Спогади про минулу ніч ще дуже свіжі. Без захисту, всередину. Хвилююся, як би наслідки боком не вийшли.

— Ти не випила таблетки? — голос у Зимнєва з вібраціями, низький.

— Мене тиждень вдома не було, — відводжу погляд. — Я забула.

— Вони завжди мають бути з тобою, — каже він із натиском.

Так, у нього є звичка — усе необхідне має бути із собою. Змусив мене навіть принести зайвий комплект одягу на роботу.

— Зайду в аптеку, — винувато чухаю маківку. — Як у нашу першу ніч. Усе ж минуло нормально.

Я злегка усміхаюся, а ось Зимнєв явно напружений. Ну, збила графік приймання пігулок, нічого ж страшного.

— Не треба, — легке тремтіння чути в його голосі, коли він відвертається від мене.

— Але я ж можу залетіти…

Точніше, я хотіла сказати, що взагалі не думаю про дітей. Мені й Насті з Єгоркою вистачає. Тим паче наші стосунки з Вадимом закінчаться одразу, щойно я завагітнію. Така умова. Негласна, але вона є. А де ще я знайду такого чудового коханця й роботодавця? Потрібні мені від нього тільки член колом і зарплата.

Угу, ну так. А чому ж тоді сльози збираються в очах? Саме з цих двох причин.

Так, з ним можна будь-які сексуальні фантазії втілити й нічого не соромитися. Якщо я коли-небудь вийду заміж, то мій чоловік точно не буде вилазити з подружнього ліжка сексуально голодним.

— Візьмемо відповідальність, — глухо каже він.

— Вадиме, — ковтаю я. — Я не готова зараз говорити про таке. Це… це занадто велика відповідальність…

— Добре. Просто нумо залишимо, як є, — він впевнено дивиться мені в очі. — Не потрібно пити пігулку. Пронесе — добре, не пронесе… теж добре.

Я хитаю головою. Не хочу, щоб моя дитина була зачата в таких стосунках. Діти без шлюбу це якийсь нонсенс… Але Вадим, який згоден ось так легко взяти відповідальність, дивує ще більше. Невже він готовий на більше?

— Я не хочу дітей у вільних стосунках, — кажу, дивлячись убік. — Це маячня. Недільний тато, усе на мамі. А якщо роки за два ти одружишся? Як поставиться твоя дружина до дитини на стороні?

Зимнєв мовчить. Так, нехай визначається, зрештою. Дитина — це відповідальність не на словах. Вона не іграшка, її не засунеш у шафу, коли набридне, і не віддаси сусідам.

Я вдягаю плаття, узяте з офісу. Вчорашній костюм сховала в пакет і поклала у свою величезну сумку. Я б із радістю носила якусь меншу, але з Вадимом ніколи не знаєш, що й де стане в пригоді.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно