Син маминої подруги - Марісса Вольф
Марія
- Вона його сестра. Двоюрідна, - каже Микола, а мене наче обухом по голові вдарили.
Час для мене перестав існувати. Я просто підвисла десь в просторі. Це багато що пояснює. Дуже багато. І її поведінка, і ставлення до роботи, і поблажливі погляди в мою сторону. Не віриш мені значить, дівчинко. Хоча яка ти, до біса, дівчинка. Прибрати з тебе всю фальшиву Барбі-зовнішність і від тебе не залишиться нічого. Думаєш, ти всесильна? Можеш тут усіма розпоряджатися? Хрін тобі, а не Микола мій.
Мабуть, мій психологічний внутрішній діалог позначився на моєму обличчі, оскільки Микола застиг з питальним виразом обличчя.
- Маша, все, що ти плануєш, я б хотів, щоб ти обговорювала зі мною, - м'яко почав він.
Цю рису я в ньому цінувала особливо. Тільки зі мною він міг бути м'яким, для всіх інших він жорсткий і твердий керівник із зовнішністю сексуального красеня. Але за це я і дорожу нашими стосунками. І саме тому мені не варто перегинати палицю.
- Миколо, - почала я, підбираючи слова, - ти ж прекрасно розумієш, що сама вона за своїм бажанням не втече. Ти, прошу зауваж - з твоєї ж власної фірми, цього теж зробити не зможеш. Мене вона останнім часом дуже напружує. Сьогодні тест цей траханий, а завтра що? Миша дохла в тарілці у мене з’явиться? - виразно подивилася на Миколу. - Все, що я в тебе прошу - це просто стояти осторонь. З урахуванням того, що найближчі кілька днів тебе тут не буде, тобі зробити це буде не складно. У разі чого - як зазвичай, ти взагалі не при справах, нічого не знав, це я все сама придумала, відьма зла.
Микола голосно розсміявся. Як же в цю секунду я була рада, що зі мною на життєвому шляху саме він, а не хтось інший! Тому, що я точно знала, що зараз було в його голові.
У тому безтурботному дитинстві, в селі у Миколиних бабусі і дідуся, мені іноді набридало, що мене дражнять сусідські дівчата. Ну, і яка їм, скажіть, різниця, що я тільки з пацанами гуляю? Завидно їм було, чи що? І ось, коли вони мене вже дуже сильно діставали, я відповідала їм, роблячи каверзи у відповідь на їх каверзи. У ті моменти мій найкращий друг теж був «не при справах». Хоча найчастіше він реально був ні при чому, хоча і в курсі. Дівчинку через сварку з дівчатками лаяли і карали легше, ніж хлопчика. Тому для всіх молодших осіб жіночої статі я була «відьма зла», яка ще й водилася з пацанами.
А найголовніше, що в таких ситуаціях я найбільше любила реакцію Миколиних бабусі і дідуся на мої витівки. Для сусідів вони робили вигляд, що засуджують мою поведінку, але вдома вони вчили мене відповідати. Готували до складного життя, де іноді треба показувати зубки. Але не підштовхували до підлості, а завжди були за справедливість. Тільки зараз розумієш, як не вистачає таких людей. І чому, питається, ми не цінували цього в дитинстві?
Гаразд, не час розкисати. Буде і на нашій вулиці свято.
Тепер уже мій запитальний погляд пропалював дірку в Миколі.
- Добре, Маш, я згоден. Тільки не заграйся, будь ласка. Пам'ятай, що ми вже зовсім не діти, - зітхнувши, відповів мій улюблений.
- Домовилися, - я як кішечка підібралася до нього ближче. - Тільки давай домовимося, що, як і раніше, не віримо нічому з того, що нам будуть розповідати один про одного. З'ясовуємо подробиці і спілкуємося тільки особисто, - ангельски кліпаючи очами, заглянула в душу своєму чоловікові.
Він притягнув мене до себе, і я відразу ж сп'яніла. Звичайно ж, абсолютно не від ледь помітного запаху алкоголю. Я була п'яна від любові. Микола завжди, з моменту нашої дорослої зустрічі, на мене так діяв - в його присутності я втрачала голову. Мені хотілося його повністю і без залишку. І точно так же хотілося віддати йому себе. До останньої крапельки.
- Кошеня, пішли в наш номер. Я б не хотів робити це тут, - він прошепотів мені на вушко, ніжно покусуючи мочку.
Від цього я завелася ще більше. Схопила свого чоловіка за руку і не секунди не сумніваючись потягнула до виходу.
- Сонечко, у тебе ключ з собою? - запитала, повернувшись до нього. - Мій схопила Люба. Вона у нас, чекає, поки ми наспілкуємуся.
- З собою, моя солодка, - легко вщипнув мене за попку Микола.
На щастя, йти нам було зовсім недалеко. Кілька номерів по коридору, і ми будемо на місці. Ми подолали цю відстань за кілька секунд, ніби бігли стометрівку.
Микола, ледь не впустивши ключ, одним ривком відчинив двері і завмер. Я на ходу врізалася в нього, за інерцією заглянувши в кімнату.
- Блять ... - тільки і зміг вимовити Микола.
- Я осліпла, - я відразу ж зачинила двері.
Як думаєте, що вони там побачили?)
