Син маминої подруги - Марісса Вольф
Роман
Марія з Миколою поїхали, а я так і залишився стояти біля маминого під'їзду. Навіщо я взагалі сюди сьогодні поперся? Їхав, переживав за неї, раптом що сталося. Коля міг не з'явитися на роботі і мене до відома не поставити. Це для нас завжди було нормально - і для нього, і для мене. Тільки по важливих справах ми заздалегідь попереджали один одного. Але Машка ж моя підлегла. Пропала, нічого не кажучи. А тут виявляється все в порядку, просто наречений у неї з'явився і справи усілякі.
Я завжди заздрив Колі, скільки себе знаю. Тільки не зізнався б у цьому нікому, навіть самому собі. У нього завжди все виходило краще. І не тому, що він краще, а тому, що він умів доводити справи до кінця. Мені не вистачало посидючості. Я міг почати будь-яку справу, підняти її, а потім кинути - мені вже було не цікаво. А Микола наполегливо йшов вперед, зціпивши зуби. Чесно кажучи, і фірмі сьогоднішній я зобов'язаний тільки Миколі. Якби не він, ми б уже розорилися через півроку. Це він цілодобово просиджував в інтернеті, шукав перших замовників, виправляв код за найнятими на фріланс студентами. Коротше, робив всю брудну роботу терпляче і мовчки.
Та й зараз водія собі взяв не для того, щоб статус свій підкреслити, а тому що під час поїздок він паралельно справами міг займатися, час з користю використовувати.
Не сказати, що він був такий вже спокійний по життю, але в цілому був дуже і дуже урівноважений. Вже точно не в приклад мені. Мене ж дратувало абсолютно все. По правді кажучи, я задер ніс, що я такий великий начальник, і міг, не соромлячись у виразах, відчитати якогось співробітника тільки за те, що той прийшов в краватці не того кольору. Хоча в краватках в нашій IT-фірмі ходили тільки менеджери з продажу. Тому їм найчастіше і діставалося від мене. А що, я терпіти не міг ці зашморгу на шиї. Сам рідко одягав, нехай і інші в кежуалі ходять.
А ось Микола за таке ніколи нікого не лаяв. Він міг тільки подивитися так – ніби не осудливо, а якось ніби в серце проникаючи - і секретар наступного разу вже не приходила на роботу в такому непристойно короткому міні або бухгалтерки по всіх кутках офіційно пліткувати припинили. Хоча, звичайно, у себе в кабінеті вони язики чесати не переставали, але хоча б не у всіх перед носом. Це я вже точно знав - спав час від часу без зобов'язань з молоденькою бухгалтершей.
Мені було в принципі все одно на кого кричати. Аби пар випустити. Микола міг розійтися тільки в тому випадку, коли хтось чіпав або реально зачіпав щось його особисте. Вже тоді ховайся - не ховайся, не врятуєшся. Він готовий був голову відірвати. Пам'ятаю, як колись ще, будучи студентами магістратури (так-так, ми з ним були колись такими), коли ми з Миколою тільки познайомилися і заселилися в гуртожиток, один з однокурсників сильно зачепив словами мати Миколи. Що тоді почалося! Ледве розчепили хлопців. Що сказати, той однокурсник залишився живий, не неушкоджений, звичайно, але живий. Я впевнений абсолютно точно, що після того випадку він завжди буде думати, що і кому говорити.
Тому зараз я вирішив залишити Марію в спокої. Мені вона, звичайно, подобалася. Але життя мені подобалося більше. І здоров'я не казенне.
А вона все-таки гарна. Розумію, чому він на неї звернув увагу. Згадати тільки її ніжки довгі і красиві груди.
Подумати тільки, вони знають один одного все життя. А так і не скажеш. Навіть на обідах наших спільних ніколи нічим не видавали цього факту. А ми з Любою, як ідіоти, в цій компанії ні про що не здогадувалися.
Згадав про Любу. Ох, і гаряча штучка виявилася, хто б міг подумати. Як жінка, звичайно, зовсім не в моєму смаку - надто примхлива, але як коханка - ууух!
Думками понісся в ту ніч.
Це було як раз, коли Марія мене перший раз відшила. Каблук зламала, а потім від допомоги моєї ляпасом відмовилася. Я тоді сильно розлютився. Здалося, що ляпас отримав не тільки по щоці, а й по самолюбству своєму. Розлютився знатно. На неї кричати, природно, не став, і тому вирішив пар випустити. Вирішив нажертися.
Поїхав в улюблений паб і застав там цікаву картину. Люба з коханим своїм розборки влаштувала. У пабі, як виявилося, не тільки вони удвох відпочивали, а й коханка її хлопця. І за законом підлості вони перетнулися. Я потрапив на заключну частину марлезонського балету. Маленька Люба пацана свого юшила якимось поясом. Ніяк не збагну, де вона його взяла. Коханці теж гарненько попало, тому та, недовго думаючи, схопила чужого благовірного, чоловіка цього тобто, і звалила на захід сонця. А Люба залишилася. Пила один шот за іншим. Я привітався з нею, запропонував свою компанію. Вона підняла на мене свої гарні очі, і я в перший раз побачив в ній жінку. В офісі вона немов генерал - ні почуттів, ні емоцій, нічого особистого. А тут просто обдурена жінка. Та ще й така красива.
Напилися ми з нею тоді дуже. Таксі замовили і поїхали до мене. Згрішили як годиться один раз. Потім ще один. І так разів п'ять за ніч. Ніколи б не подумав, що вона така гаряча штучка.
А наступного дня я зробив вигляд, що нічого не сталося. Та й по ній теж не можна було сказати, що вона горить бажанням розкривати наш маленький зв'язок. Тому все залишилося, як і було раніше. А потім ніби як забулося. І вже не так натягнуто можна з жартів її на обіді сміятися.
Ех, от би з нею ще раз замутити. Напоїти може? Тільки причина потрібна. А без причини вона мені все яйця відірве. І відшмагає ременем потім, як того придурка свого. Вона ж тіранша знатна. Хоча в ліжку ... Ммм ...
Бля, що за баби мені трапляються - одна заміж скоро вийде, до іншої взагалі на відстань пострілу без загрози для життя не підійти.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
