Син маминої подруги - Марісса Вольф

Миколай

Незручний рушник, обмотаний поверх нижньої білизни, незручний безперервний дзвінок, та й сама ситуація мега незручна. І кого тут зараз взагалі принесло? Дзвонять, ніби ми тут затопили когось.

Відкриваю двері і ловлю щелепу свою вже на підлозі. Проти волі виривається:

- Ти ???

І не в одного мене.

Прямо переді мною стоїть мій хороший знайомий, людина, яку я знаю десять років - мій партнер Ромка.

- Рома, якого хера? У тебе пожежа чи що? - кажу з легким натиском.

- Е-е ... Коля? Ну, привіт, - очі мого партнера на викоты, немов чайні блюдця. - А ти що тут робиш? - переводить тему.

- Живу, Рома, живу, - кажу і, махнувши рукою в кімнату, продовжую, - ну, заходь, коли прийшов. Розповідай, що за справи у тебе тут раптово намалювалися.

Він нерішуче заходить і тупцює на порозі.

Я закриваю двері і повільним кроком прямую на кухню.

- Так, заходь, кому говорю. Ми тебе чаєм почастуємо, - кажу недбайливому гостю. Потім повертаюся, - Так, Машко?

Вона як раз встигла накинути свій синій довгий махровий халат, запахнувши його так, що видно було тільки щиколотки. Підходжу до Машки, кладу руку на плечі і притягую до себе. Цілую - все, територію застовпив. Ага, всі ми власники, так що, Рома, викуси. Хрін тобі, а не Машка.

Чай наливав я. Я ж господар. Тихо поржав про себе - ще б сирників приготував. Тоді б Машка вже сама мені одружитися пропонувала. Вона знала, що я можу, але змусити мене готувати було важко. Тільки якщо за власним бажанням. І то у свята. Сьогодні якраз такий день намічається, але ніяк не пов'язаний з Ромкою.

 Ромка сів на стілець, пальцями піджак смикає, дивиться в підлогу. Ні дати, ні взяти школярка на іспиті.

- Я взагалі-то переживав, - каже. - Марія в офіс не прийшла, заздалегідь не попередила.

- А подзвонити ніяк? - трохи різкувато перебиваю його.

- Дзвонив. Абонент абонент, - Рома осмілів і підняв на мене очі.

Я перевів погляд на Машку. Вона знизала плечима.

- Сів, напевно, - і дивиться так винувато. - Я вчора не перевіряла.

- Не сумніваюся, - посміхнувся я, а вона вирушила розшукувати телефон.

Ромка повернувся до мене і пошепки запитав:

- І давно ви ... - замовк

- Що? Спимо разом? - продовжив я його фразу.

- Ні, я не так хотів сказати - близько знайомі.

Я заіржав як кінь.

- Давно, Ром, не повіриш. Всі тридцять.

- Що тридцять? - не зрозумів він.

- Все тридцять років знайомі.

- Так тоді якого ж ...? - він знову замовк, але я його прекрасно зрозумів.

- Це у неї треба питати, - глянув на винуватицю сьогоднішнього урочистого чаювання. - Маш, якого?

- Ти про що? - не зрозуміла вона.

- Рома хоче запитати, чому Ви, о, благородна дама, не скористалися своєю перевагою, а проходили співбесіду як звичайна смертна людина.

- Терпіти не можу бути під протекцією. Я звикла все в житті добиватися своїм розумом і працьовитістю. Не хочу, щоб мене оцінювали по іншим людям.

Тут вже я вуха розвісив. Цей розділ її життя мені не був знайомий. Те, про що вона зараз говорила, відносилося до десяти років життя, коли ми з нею не перетиналися. Ні, я, звичайно ж, щось розпитував у мами, але все одно багато не знав. А Машка тим часом продовжувала:

- І тим більше ніколи не збиралася користуватися своєю зовнішністю. Тим паче, що десять років тому, коли я тільки починала свою кар'єру, я не була такою, - на її губах з’явилася легка посмішка.

- Підтверджую, - нахабно сказав я, а Машка зробила вигляд, що обурена, і стукнула мене по руці.

- Мені часто бувало складно просуватися по кар'єрних сходах. Один керівник вирішив, що раз він керівник, то має право вказувати мені, як мені жити і з ким зустрічатися, інший вважав, що раз я жінка, то моя справа тільки нерозумно плескати очима і мило посміхатися, третій просто не давав проходу і хотів звільнити , коли я його відшила. Керівники-жінки, яких у мене було всього двоє, вважали мене гарненької вискочкою. І у всій цій каші мені доводилося розбиратися, паралельно навчаючись професійним премудростям. Зате тепер я можу вести практично будь-які переговори. За винятком міждержавних хіба що. І то тільки тому, що не знаю точної суми золотовалютного запасу.

- Все зрозуміло. Позицію схвалюю, - сказав Роман.

- Треба було сказати - поважаю, - я вставив свої п'ять копійок. А потім глянув на час. - Маш, нам вже збиратися пора. Одягни сукню, - потім повернувся до партнера. - Ром, як ти зрозумів, нас сьогодні вже не буде. Сорі, це мій завтик, я тебе не попередив. Вона чесно збиралася сьогодні. Але я її відпустив, а тобі не сказав, - подивився на Машу. - Я поки одягнуся, порозмовляй, будь ласка, з гостем.

Машка встала, зібрала посуд зі столу і почала його мити. Що ж, тепер її черга. Згадав, як мив посуд до приходу Ромки. І ось питається, якого дідька він на голову нам звалився. Всю малину обламав.

Одягаючись в кімнаті, чув, як Ромка ставив Машці якісь питання, вона спокійно і дружелюбно відповідала. І я був без тями радий, що зовсім скоро вона вже буде моєю.

Потім пішла одягатися Машка. Ми з Ромкою почали обговорювати робочі питання. Тим більше, що завтра вже роботи не буде - ввечері ми всі вирушаємо в дорогу, на довгоочікуваний тижневий корпоратив.

Я обернувся - двері в спальню були закриті. Все, можна переховати. Дістав коробочку з кільцем зі своєї сумки і сховав у внутрішню кишеню пальто.

Рома проводив цей маленький предмет довгим поглядом.

- Так, Рома, - підняв я на нього очі, - не облизуйся. Це тобі не Лізка. Машку я тобі не віддам.

Лізка була нашою спільною подругою студентських гуртожиткових часів. Вона спочатку зустрічалася зі мною, але Ромка почав бігати за нею, і потім вона переключилася на нього.

- Миколо, я готова, - сказала Машка, виходячи зі спальні.

Ми з Ромкою обернулися і застигли в німому захопленні. Вона була чарівна.