Зламати ляльку Loly - Катерина Дако

Біля під'їзду Гордій розгорнув Лолу до себе, взявши за плечі. Дівчина не чинила опір. Тоді він обійняв її однією рукою за талію, а другою обхопив потилицю. Це було схоже на взяття у полон. Щоб точно не відвернулася. І вп'явся в її губи в обпалюючому поцілунку.

Цілував довго та солодко. Лола спочатку не хотіла піддаватися, але зрадницьке тіло зреагувало майже миттєво. І в якийсь момент вона зрозуміла, що вигинається назустріч цій ласці. Але оскільки розум продовжував чинити опір, Лола спробувала стиснути губи і відсторонитися.

Рано, ще рано. Вона зовсім не готова...

Гордій не посилив тиск, але й не припинив цілувати. Солодко, ніжно, глибоко, потім наполегливо та чуттєво, потім знову легко та повітряно.

А потім з її губ злетів тихий стогін. І одразу йому луною Гордій прогарчав услід. І ще сильніше притис Лолу до себе.
 

ак вони й стояли біля під'їзду та цілувалися, як школярі.

Але ледь обійми трохи ослабли, Лола зляканою пташкою випурхнула з його рук і майже бігцем кинулася до під'їзду.

Гордій почекав, поки у вікнах її квартири не спалахнуло світло, і тільки потім сів за кермо і повільно рушив.

Наступного дня Гордій написав Лолі, що хотів би заїхати до неї після роботи. Якщо вона, звісно, ​​не проти. Але дівчина відповіла, що сьогодні не вийде, до неї має прийти Інна.

Тоді чоловік вирішив діяти через подругу. Подзвонив Інні. Телефон залишився ще з того часу, коли Гордій отримував від Інни повідомлення про стан здоров'я Лоли.

- Слухаю, - відповіли у слухавці неласковим голосом.

- Інн, привіт! - сказав, намагаючись згладити незручність.- Ти о котрій сьогодні до Лолі йдеш?

У слухавці запанувала мовчанка.

- А тобі навіщо?

– Солодощі купив, хотів до неї сьогодні заїхати. Але вона сказала, що на тебе чекає, а не на мене. Тож вирішив через тебе передати. Вам до чаю...

- Добренький, значить? - Інна не стала приховувати своє ставлення. Втім, як завжди. - Вирішив підсолодити пігулку?

- Інн, будь ласка, не треба. Просто скажи, о котрій.

- До семи обіцяла бути в неї.

- Добре, я зачекаю біля під'їзду.

І вимкнувся.

Без чверті сім чоловік уже сидів на своєму посту в машині. Поруч із ним у гарній коробці лежали кілька хитромудрих тістечок, куплених в одній із найкращих кондитерських міста.

Він не знав, чи захоче Інна передати солодощі.
Якщо чесно, набагато охочіше він відніс би і вручив їх сам. Але його не покликали. І навряд чи покличуть...

Та й взагалі, після повернення Лола поводилася ще більш відсторонено. Вчора він насилу зміг підтримувати розмову, яка раз від разу переривалася шпильками, що вилітали з вуст дівчини.

Раніше вона не була такою...

Ні, ну все правильно, як кажуть, вчителі гарні були.

Звичайно, винен у цих змінах теж був він. Але від цього не легшало підбирати слова.

Інна з'явилася, запізнившись на три хвилини. Завидна пунктуальність...

Озирнулася на всі боки і вже зібралася ввійти в під'їзд, коли побачила Гордія, що йшов від машини з гарною фірмовою коробкою.

- Це вам, - простяг коробку.

- Ладно спасибі. Передам.

Сказала, забрала коробку та пішла.

А об одинадцятій вечора зателефонувала.

- Я б, звичайно, тобі нічого не сказала, але краще, мабуть, щоб і ти був поряд.

- Що трапилося? Що з Лолою?

Серце впало у п'яти. Якщо раптом...

- Поки що - нічого, - відповіла співрозмовниця. - Але вона запідозрила, що в неї щось не те. Тож завтра після роботи вирішила піти до гінеколога. О п'ятій годині. Думаю, буде правильно, якщо ти теж підеш. Мало як вона сприйме.

- Так, я буду, звісно. Заберу її з роботи та відвезу.

Вони помовчали.

- Дякую, що сказала...

- Це не для тебе. Це для неї...