Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Ні, я чудово розумію, що сестра на мені їздить з ось такими моментами, але не можу я дозволити, щоб мій племінник сидів у лайні й соплях голодний. Уже давно не розраховую на те, що сестра зволить з дитячих купити щось йому, а не собі. Хоча йому вона купує якусь одежину через інтернет. Про аліменти я мовчу. Там краще й не намагатися вибивати.

Відкидаюся в кріслі. Мабуть, доведеться брати кредит. Ось що з моєю сестрою не так? Уже й розмовляли з нею, пояснювали, що дитина тепер найважливіше в її житті, а вона ні — витрачає гроші на шмаття, а не на їжу дитині.

Злості часом бракує.

Решта дня минає у спокої. Я дуже старанно розбираю пошту, наклеюючи потрібні адреси на конверти. Потім усе віддаю кур’єру. Авжеж, це не так цікаво, як набирати таблиці, зводити дані й рахунки в бухгалтерії. Проте тут платять більше. Тільки цим і заспокоюю себе. 

Після обіду дзвінки так і ллються. Я ледве встигаю все записувати. То клієнти, то керівники відділів. Когось Зимнєв дозволяє перемикати на себе, когось делікатно посилати.

З кабінету ми з Зимнєвим йдемо разом.

Я стирчу в онлайн-банкінгу, намагаючись підібрати нормальний кредитний ліміт. Щоб і повертати потроху, і щоб на тиждень вистачило.

Сподіваюся, що зарплату дадуть вчасно, без затримок. Прикидаю, чи є свята в ці дні — начебто немає, тоді чудово.

Ось уже поруч із ліфтом простягаю руку до кнопки, відчуваючи, що торкаюся її не тільки я. Переводжу погляд на боса, бачу його зелені очі, які в одну мить потемніли. Це все через світло, так переконую себе. Його ніздрі хижо здіймаються, коли він втягує повітря, а мій погляд ковзає до його губ. На його обличчі видніється ледь відростила щетина, по якій мені хочеться провести рукою. Відчути — вона буде колотися або лоскотати?

Ми стоїмо неприпустимо довго.

Він прибирає свою руку, а я тисну на кнопку.

Стулки ліфта розсуваються, і ми заходимо всередину. Якось усе мовчки. Ми з дівчатами з бухгалтерії тільки те й робили, що спілкувалися постійно.

Я знову опускаю погляд у телефон, вибираючи ліміт кредиту. Ох, відчуваю, пошкодую я про це. І я не про кредит, а про цю роботу. Нас двоє в ліфті, а я відчуваю ту ауру, що ширяє в повітрі й виходить від боса. А ще мені страшенно хочеться вдихати його аромат.

На мить я уявляю, як ліфт застряє, ми залишаємося вдвох з керівником. І він… як викличе службу порятунку. Еге ж, я реалістка. Я й керівник — взагалі два різні всесвіти. Єдине, куди він дивиться — це мої груди.

Я божеволію вже. Час завести собі мужика.