Відьма з Півдня - Leviossa Brain

Я все ж таки поїхала в сусіднє містечко на пошуки рудого інкуба , раптом мені пощастить, і я зможу приручити його, тим самим убезпечу від своєї руйнівної темної енергії інших чоловіків. 

Вже декілька днів я відвідувала і музей і історичний архів з надією натрапити на інкуба, і от на третій день мені пощастило, я зустріла його в архіві, він сидів за якимись рукописами, і щось друкував на своєму леп-топі, він був тут єдиним рудим хлопцем, ну а  ще я бачила його блідозелену ауру. 

Замовила у працівниці архіву нумізматичний каталог періоду Київської Русі , поки чекала,  боковим зором розглядала інкуба. Трохи незграбний, в окулярах, худий, смішне руде волосся стирчить як солома, веснянки , довгі худі пальці, широкий рот з повними устами, брови насуплені, сорочка защебнута аж під шию, до останнього ґудзика. 

Тим часом працівниця принесла мені каталог, записала мене в журналі. Я вибрала вільне місце за сусіднім столом навпроти інкуба, розгорнула каталог і почала вдавати, що я там щось вивчаю , зрідка підглядала за рудим, і в якийсь момент наші погляди зустрілися, його яскраві зелені очі збільшилися, зіниці розширилися  і він носом втягнув повітря, наче внюхував аромат парфуму, його очі закотилися від того що він відчув, і хлопець почервонів. 

Я відвела очі, увімкнула телефон на своїй сторінці аукціону з монетами , знайшла подібну в каталозі, і почала читати про неї. 

Тим часом інкуб встав зі свого місця, і почав швидко збиратися , я думала, що він вловив те що я ним зацікавилася і зараз сам підсяде до мене і почне фліртувати. Але він озирнувся  по сторонам, шукаючи шлях щоб обійти мене. Як це дивно, ще не бачила, щоб незнайомі чоловіки чи парубки мене уникали. Прохід до рецепції архіву був тільки повз мене, і я вирішила взяти ініціативу в свої руки, то ж коли інкуб проходив поруч, я його тихо гукнула:

- вибачте, не могли б ви мені допомогти? Інкуб зупинився, руде волосся стало дибом, він видихнув і відповів, що не розуміє українську, я спитала, чи володіє він англійською , він кивнув, тож я продовжила вже англійською. 

- Вибачте, що я вас турбую, але мені потрібна стороння думка, як ви вважаєте, чи схожі ці монети між собою? Я показала йому монету з каталогу і фото моєї монети з телефону, він затримав дихання нагнувся щоб роздивитися зображення монет, а я тим часом вдихнула його аромат, він пахнув дубом, корицею і морською сіллю, чудовий аромат! Видно мій задоволений придих відволік його, він знітився, знову почервонів і відповів. 

- Так, ці монети ідентичні, чудовий древній екземпляр. І вже зібрався йти, як я продовжила. 

- Зачекайте ще одну секунду, я бачу ви розбираєтеся в цьому, подивіться будь ласка, ще на фото декількох монет, я не можу знайти їх в цьому каталозі, можливо ви мені щось підкажете про їх походження?

 І я почала листати свою галерею з фотками монет в смартфоні і розповідати, що колекцію монет і різних артефактів я отримала у спадок від своєї прабабусі, і не сильно в тому тямлю і що потехеньку розпродаю колекцію, щоб мати гроші для життя. Він зацікавився, і дивився то на мене то на телефон. 

І раптом аж підпригнув, вихопив мого телефона із рук, збільшив фото і заторохтів:

- Ця бронзова фігурка теж була в твоїй колекції?  Вона досі в тебе? Ти нікому її не продавала?

Ось, здається я зачепила його інтерес. От ти і попався, голубчику, я подумки сама собі аплодувала.

- Будь ласка, тихіше, ти привертаєш увагу персоналу. Сідай біля мене, я зараз все розповім. 

- Мене звати Лана, а до тебе як я можу звертатися? 

- Івар. 

- Яке незвичайне імʼя, воно скандинавське? 

- Так, я приїхав сюди з Норвегії, досліджую древньоскандинавські артефакти. 

- Приємно познайомитися. 

Я подала йому руку для потискання, він вагався, але все ж таки взяв мою долоню, злегка потис, затримав на хвилинку мою руку в своїй, проковтнув комок у горлі, видихнув закривши очі. Було враження, наче він стримує себе і контролює якісь свої реакції.

 - Ця фігурка досі в мене, я не все виставляла на аукціон, бо розумію, що дещо з моєї колекції має історичну цінність. Та й походження колекції мені не відомо, то ж я не хотіла б привертати до неї увагу, поки сама не розберуся, звідки всі ті древності зʼявилися у моєї рідні. 

- Я хочу викупити у тебе цю фігурку, назви ціну, я вже майже два роки її шукаю по  Європі і от сліди привели мене в Україну, мене не хвилює її походження, я на все згоден, щоб отримати її собі. До того ж, я не планую її ніде світити, це для моєї власної  закритої колекції.

- Іваре, а не хочеш  на власні очі глянути на неї? І може подивишся на інший раритет, що дістався мені у спадок ?

-  Із задоволенням, підемо прямо зараз?

Ми здали його книги і мій каталог архіваріусу, і вийшли на вулицю. На дворі був грудень місяць, було доволі прохолодно, я щільніше замотала шалик і накинула каптур. Сказала Івару, що живу в сусідньому місті, то ж нам треба викликати таксі, чи їхати на маршрутному автобусі. На що він відповів, що має арендоване авто і ми можемо поїхати на ньому. Уточнив скільки кілометрів до мого дому, і вирішив по дорозі заправитися, на заправці я ще замовила нам кави і ми поїхали. 

Пів дороги майже не говорили. Коли мовчання вже почало мене напружувати, я якраз зігрілася після вулиці, розщібнула пуховик, під низом була в одному ангоровому гольфі , ліфчик я носила рідко, сьогодні була як раз без нього, то ж мої черешеньки були напоготові зваблювати юного інкуба, бо поведінка його мене насторожувала, було підозрілим те що він так потребував того артефакту , що був ладен їхати за ним в інше місто.  

Також дивним було, що Івар уникав мене і як я зрозуміла, стримував до хрусту в пальцях свої  пориви щодо мене.

Я зкинула пуховик, знову застебнула пасок безпеки, той перетягнув мене між грудей, таким чином тканина гольфу натягнулася ще більше, черешеньки настовбурчилися і добре випирали назовні. Івар боковим зором бачив, що я вовтузилася, потім глянув на мене і побачив прекрасну картину другого розміру перетягнуту паском безпеки, гучно проковтнув, стис  кермо до побіління пальців, трохи збився з прямої дороги, викрутив знову руль прямо, але продовжив їхати далі.