Дай серцю волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

Іван. Та хоч попрощайся!

Микита (до нього). Ну, сатано, одіб'ю я тобі печінки! (Пішов).

Іван. Отак! Спасибі тобі, паніматко, за вчорашню квашу…

Омелько. Молодець Іван, неначе окропом ошпарив!

Одарка. Добре відспівав!

Маруся. І за мене віддячив!

Омелько (частує Івана). За це на тобі. Іване, чарку горілки!

Іван. Та ти, Омельку, не дуже піддобрюйся, бо я й про тебе дещо знаю.

Всі (дивуючись). Про Омелька?

Омелько. Кажи, брате! Може, що лихе? Здається, за собою нічого такого я не запримітив, але ж збоку видніш…

Іван. Авжеж, видніш! А чом ти не випив повної чарки, як тітку частував?

Омелько (сміється). Та й тільки?

Іван. Ото й по всьому! Он, як я, раз у раз по повній п'ю. Не віриш? Ану, налий!

Омелько. Бач, куди гне! Дуже жирно буде! (Частує парубків).

Іван. Ач, який скупий! Хлопці, загадаю я вам загадку! Хто вгада? Чотири чотирники, п'ятий кавурник несуть кривулицю через тин на вулицю.

Семен. Я колись її знав.

Іван. Та й давно то, мабуть, було, ще за царя Гороха, як було людей трохи?

Омелько. А справді, і я знав її.

Іван. Та справді ж, справді у решеті дірки! Ех ви, неграмотні! Ану, вгадайте другу!

Маруся. Та ти-бо не забігай наперед, перш цю скажи!

Іван. Ти ж така догадлива! Чи вже й досі не догадалась? Чотири чотирники — оці чотири пальці, п'ятий кавурник — оцей палець, кривулиця — ложка, тин — зуби.

Деякі. Тю, диви!

Маруся. Ану, я загадаю!

Іван. Ох, ти, моя зозулечко! Ану-ну, загадай!

Маруся. Що буде, як козі мине сім літ?

Іван. Мати привела Каленика, та не скажу, як зовуть! Восьмий год піде! Ну, вже й загадку видрала! А що, братця, значить: Андрій, сім верст, по коліна?

Христя. І де він, матінко, повидирав цих загадок? Іван. Це, бачте, так було: йшли три чоловіки над річкою, а їм назустріч іде чабан. Вони всі троє і запитали його заразом: один пита: «Як тебе звуть?», другий — «Чи далеко до села?», а третій — «Чи глибока ця річка?» Він їм усім трьом і відповів заразом: «Андрій, сім верст, по коліна». Ну, годі теревені правити! От коли б це хто заграв, хоч на губах, доки музики прийдуть, я б учистив козака!.. Ге, коли б ви, братці, знали, яке мене лихо спіткало!.. Аж до плачу мені доходить!

Омелько. І певно, що лихо велике, бо й твар тобі зморщило; неначе постіл.

Маруся. Єй-богу! Це вже знов щось вигадав!

Іван. Еге, добрі вигадки! Коли б тобі так, як мені, то тобі і голову повернуло б назад потилицею.

Маруся (зареготала). А хіба у мене голова потилицею наперед?

Іван. Догадалася! Знаєте, панове-товариство, хотів я порадитись з вами, що оце восени вже хочу оженитися; годі вже бурлакувать! Та не знаю, яку мені й брати: чи сліпу, чи криву, чи безносу, бо проста не піде за мене! От добре моєму побратимові Семенові, що йому й на думку не спада женитись!

Семен. От чортів парубок, яке приклав!

Одарка (засоромилась). Тебе, Йване, і за ніч не переслухаєш!

Іван (до Одарки). І ти обізвалась? Так і видко, що заміж не хоче!

Регіт.

Одарка. А, бодай тебе!

Маруся. Це не в віко, а прямо в око попав!

Іван (до Марусі). Слухай, чорнява, брови, як сметана, сажею підведені, глиною зашпаровані, — чи ти підеш за мене?

Маруся. Як за такого хорошуна не йти! (Регоче). Кругом багатир: від халяв до потилиці!

Іван (подумав). Ні, не буду я тебе сватати! Бо коли б ти була хоч трошки вища, або ж нижча, або товща, чи там тонша… А то якось не під лад. Та ще й зовсім не балакуча, неначе у тебе й язика немає!..

Регіт.

Христя. Іване, я піду за тебе!

Іван. Ти? Ану постривай, я придивлюсь до тебе. (Дивиться їй у вічі). Еге-ге, та ти ж каліка!

Христя. От ще що вигадав!

Іван (шепче їй на вухо). А правда?

Христя одпиха його і біжить між дівчат.

Омелько. Ну, хлопці, що ж ви стовбичите? Доки музики прийдуть, грайте у карт абощо.

Семен. Справді, давайте згуляєм у лави! А в кого є карти? Або у хвильки!

Один з парубків (виймає карти). Ось у мене є!

Іван. Ану, покажи!.. (Придивляється на карти). Та й засмальцьовані! Славні будуть блини, як діждемо масляної!

Семен. Ну, хто у хвильки?

Семен і три парубки сідають на полу і грають у хвильки; деколи промовляють: «А в тебе дундик?», «Ходи кралю!», «Клади, чуть лізе!», А в кого курятник?», «Клади стару!», «Та не поглядай», «Та ви-бо не зморгуйтесь!», «Заодно пропадать, козиряй нехвалидом…», «Клади попівну!».

Ті ж, Гриць і Василь (музики).

Іван. За вовка помовка, а вовк і в хату. Грайте мені зараз! (Схопив одного музику і почав пустувать). Ой грай, коли граєш!..

Музика. Та ну-бо, не пустуй! Штрумент розіб'єш!

Омелько (частує). Випийте, братці, та вчистьте нам якої-небудь!

Музика. Можна, якої завгодно можна!

Іван. Заграйте мені такої, щоб я аж нестямився!

Музика. Усякої можна. (Настроює скрипку). Тільки щоб на