💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Драматургія » Король Літр - Олександр Сергійович Подерв'янський

Король Літр - Олександр Сергійович Подерв'янський

Читаємо онлайн Король Літр - Олександр Сергійович Подерв'янський
машина наїхала на кавуни і всіх їх подавила.

Юхим Гаврилович (з цікавістю). Когось вбило?

Маргарита Сидірівна. Мужчину задавило. Вже пожилой був.

Уляна Мусіївна. Юхим, катай по баклажани, кому кажу, ікру нема з чого робити!

Аеліта (кричить). В жизні многа забот, а затем тішина на рассвете!

Юхим Гаврилович. Чого це воно з утра розпизділось? (Виключа Аеліту.)

Входить хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича.

Хлопчик Назар (дзвінким дитячим голосом). Сьогодні День колгоспника, тату!

Юхим Гаврилович. Ну то й що? А яке мені діло до колгоспників?

Юхим Гаврилович поступово заводиться. Він лежить на кроваті і пальцями дере з ковра шерсть.

Може, ви всі тут колгоспники? Може, вона колгоспниця?! (Показує на Уляну Мусїївну.) Чи, може, вона колгоспниця?! (Показує на Маргариту Сидірівну.) Чи, може, я колгоспник?!! Га?!!

Очі Юхима Гавриловича наливаються кров'ю. Уляна Мусіївна, Маргарита Сидірівна і хлопчик Назар мовчать, пройняті жахом.

Юхим Гаврилович (ревежахливим голосом). Кого я запитую?!!

Хлопчик Назар (починаєревіти). Тату, не бий!

Юхим Гаврилович (скаженіє). Я тобі покажу колгоспників!

Юхим Гаврилович рвучко стрибає з кроваті, виймає з синіх штанів ремінь з чайкою на пряжці і пиздить ним Назара. Назар кричить.

Юхим Гаврилович (пиздить Назара).

Так хто колгоспник?

Я колгоспник?

Оце тобі, колгоспник!

Оце тобі, шоб знав, який у тебе тато колгоспник!

Що Уляни Мусіївни та Маргарити Сидірівни)

Ні, ви бачили такого, я – колгоспник!

Маргарита Сидірівна. Але ж…

Юхим Гаврилович. Мовчать!

Назар (плаче). Тату, я більше не буду…

Юхим Гаврилович. Катай за уроки, будеш день, ніч, місяць будеш сидіти, поки не вивчиш! Шо задано?

Назар (плаче). Географія.

Юхим Гаврилович. Я перевірю. Якщо не будеш знать, шо таке географія (показує ремінь), – чим пахне?

Назар плаче.

Юхим Гаврилович (задоволено). Не плач. Пиздуй за уроки.

Назар уходе.

Юхим Гаврилович. Хм. Як це вам подобається? Колгоспник!

Аеліта (кричить). Я люблю тебя, жизнь, і надеюсь, шо ето взаімно!

Завіса

Оповідання. статті

Вулкан, Венера, Вакх

Мне нужно было найти его. Искать было легко – след был еще теплый. Он вел меня в дебри зеленых, не отбрасывающих тени заборов, за которыми раздавались утомленные жарой голоса: «Ти, виварка вонюча, – укорял один негромкий, экономящий силы, – я і по водичку, я і по корову, а вона сидить і цілий день собі пизду чуха…» В доме напротив хорошо развитая девушка развешивала белье, ловко переступая через пыльных, окопавшихся кур сильными ногами. Она бросила в меня макитрой, как только я произнес его имя. Черные стриженые волосы на лобке в гневе встали дыбом, пробив белую ткань купальника. Крова вый след уводил дальше, он привел меня к пряничному домику, раскрашенному нежными цветами. Здесь могла бы жить Белоснежка. Матиолы росли прямо под окнами, на них валялся одуревший от ароматов кот. В ничтожной тени возле кота наслаждался потемневший от простой лагерной жизни дядька. Балансируя на корточках, он специальным взглядом набросил на меня невидимую сеть, как тарантул. «Івана нема», – сказал он и выбросил «Приму» в роскошные мальвы. Окурок прочертил в горячем воздухе изящную математическую истину, после чего был немедленно склеван громадным, как орел, белым петухом. Левый глаз петуха закрывало бельмо, одна нога была закована в кандалы, железная цепь тянулась за ним к собачьей будке. «Він у нас замість собаки, – сказал темный дядька, сбивая плевком жирного шмеля с наглой георгины, – ми його на цеп посадили, шоб людей не клював». Я спросил его про Катерину. «Ії увезли в лікарню, – сказал он бесстрастно, – та дура через твого Івана засунула голову в костьор. Правда, обгоріла не сильно, врачі сказали, шо скоро випишуть». Я попрощался. Иван оставлял за собой выжженную землю, как Чингисхан, и я тащился за ним, как отставший от орды мародер.

Он был сыном кузнеца: все его детство прошло в отцовской кузне в маленьком селе на Волыни. Тело античного героя (разве только кулаки чуть побольше) завершалось породистой головой казака, воина-профессионала. Темные глаза его были скошены к переносице, видимо, для концентрации на жертве перед последним прыжком. Он был силен, ласков, смешлив, его любили друзья и начальство, собаки ходили за ним стаями, а женщины совершали ради него древнегреческие поступки. Он пил на равных со всей академической профессурой с самого первого дня, несмотря на то что был лишь студентом первого курса. Он казался всезнающим, хотя прочитал всего две книги. Одна из них была «Рубайи» Хайяма, другая – «Золотой осел» Апулея. Он помнил их наизусть и часто цитировал, иногда в самое неподходящее время – например, в три часа ночи, когда мы спали под громадным осокорем во дворе старой сельской школы. Вечером он исчезал, но под утро обычно появлялся. Как всякого воина, после надоевших ласк его тянуло к товарищам. Он был необычайно энергичен для этого времени суток, как какой-нибудь филин; в нем бурлила темная энергия и шмурдяк, который он называл «вино». Обычно я бывал безжалостно разбужен; рубай перемежались подробностями минета. От смеха никто не спал, какой-нибудь особо нервный петух пытался перекричать сову и изгнать из нас беса. Все уважали практические познания Ивана и считали его экспертом. Иногда ночью раздавался нервный стук в стекло: тревожный голос требовал немедленно Ивана. Пластично (он все так делал) Иван открывал окно; маленькая бледная фигурка копошилась внизу, отбрасывая лунную тень и воняя чесноком. «Іван, шо робити, дуже болить», – жаловался призрак, сжимая рукой штаны в низу живота. «Перестояв», – царственно возвещал Иван, помогая своему суждению величественным библейским жестом. Мы были студентами Академии художеств. Зимой, весной и

Відгуки про книгу Король Літр - Олександр Сергійович Подерв'янський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: