Король Літр - Олександр Сергійович Подерв'янський

Це вам усім піздєц настане скоро!

Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням!

Я цапа вашого пиздячив по дорозі,

Я мордував і в ніс його, і в рота!

Тортури охуєннії придумав для вас я,

А на йому тренувавсь!

Цю неприємну похвальбу раптово нарушае цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.

Літр.

Оце герой, товариш бородатий!

Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!

Йорік.

Замовкни, пиздоболе, це – провокація!

Твій цап – шпигун німецький!

Він показав дорогу супостату до штабу нашого.

Йому й тобі – піздєц!

Корделія.

Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!

У мене є гандон із Сінгапура,

Чи, може, із Ганконга, еластичний!

У нього і бугай залізти зможе.

Ми зверху їх зав'яжемо, а самі —

Дивитись будем на тортури страшні

Через резину світлу і прозору!

Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів.

Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом зав'язують в гандон.

Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці Тихо звучить мелодія «Падмасковниє вєчєра».

Йорік.

Накрилася пиздою та епоха,

Шовзад тягнула нас.

Рейгана.

Я присягаюсь

Віддать життя своє на користь людству!

Я буду грамоті учить, а не паскудству!

Гонерілья.

Я в авіацію піду. І буду пиздить

На дельтаплані бистрому шпіонів!

Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна

і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизджуе усіх.

Голос Привида.

Піздєц, ха-ха-ха-ха!

Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це – трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього «Тімур і його команда», в другій – Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид істерично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається.

Завіса

Свобода

На абсолютно темній сцені посередині стирчать двері, убого підсвічені рампою. В жахливій пітьмі, як вогники надії, блищать дві цигарки. Чути якесь гупання, стогін заліза та приглушені матюки, ніби п'яні вантажники намагаються дати раду важкому роялю.

З того боку, де блищать цигарки, чути приємний чоловічий голос.

Приємний голос. Тємніци, нахуй, рухнуть, і свобода нас встрєтіт радостно у входа…

Роздається звук, ніби ногою дуже сильно впиздили по дверях. Двері падають, і вся сцена заливається життєрадісним сонячним світлом, так, що стає видно рояль, стоячий на краю прірви, і двух мудил, палящих цигарки. Повагавшись хвильку, рояль рішуче хуярить униз, слідом задверима. Десь знизу чути його здивований металевий зойк.

Другий мудило. Хто сказав «мяу», блядь?

Кінець

День колгоспника

П'єса

ДІЙОВІ ОСОБИ

Юхим Гаврилович, мужик.

Уляна Мусіївна, дружина Юхима Гавриловича.

Маргарита Сидірівна теща Юхима Гавриловича.

Хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича, хлопчик шкільного віку.

Аеліта, радіола.

На сцені – сімейна кровать з тумбочкою, в кроваті лежить Юхим Гаврилович. Над кроваттю висить календар. На календарі радісний малюнок, зроблений червоною фарбою, на малюнку напис: «День колгоспника». Поруч з кроваттю розташована радіола «Аеліта» Входить дружина Юхима Гавриловича, Уляна Мусіївна.

Уляна Мусіївна (включа Аеліту). Ану падйом!

Аеліта (пиздить дуже голосно). Дорогі колгоспники! А тепер послухайте пісню Матусовського на слова Пляцковського!

Юхим Гаврилович (хрипить сонним голосом). Жиди! (Виключа Аеліту.)

Уляна Мусіївна. Зараз вставай та катай по баклажани! (Включа Аеліту)

Аеліта (кричить дурним голосом). Я люблю тебе, жизнь, і хочу, шобилуччє ти стала!

Входить усміхнена Маргарита Сидірівна, теща Юхима Гавриловича.

Маргарита Сидірівна. Уявляєте собі, вчора на базарі