Чужа - Володимир Адольфович Нестеренко

пацани накоїли справ. Два барани, ну й по дрібницях там, ще двох рвонули… Так, ця у них… Не знаю як, але мусора майже все знають… Один з пацанів у торбі, він і заклав… Ну все, май на увазі — через кордон вони не підуть, справа на самому верху була, на контролі… Все, успіхів, буду тримати в курсі… у мене все нормально, мусора на мене наїхали — але ні хуя, я ж не фраєр, доїбатися їм ні до чого було… Ну все, давай, брат, тримайся там.

Закінчивши розмову, Карасик набирає інший номер, дочекавшись відповіді, каже у слухавку: «Вибачте, не туди потрапив. Іди на хуй, коротше!»

* * *

Купе потягу. Чужа і Шустрий сидять поряд, голова Чужої лежить на плечі Шустрого, він ледь обійняв її за плечі.

ЧУЖА

І ти тоді прибився до рашпілівців, зрозумів, що лохівське життя — це стійло.

ШУСТРИЙ

Ну так. Та й взагалі — лаве треба, а вкалувати понту ніякого немає. Он родики все життя в’ябували — а хулі?

ЧУЖА

А баригувати не пробував?

ШУСТРИЙ

Та не було капіталу, з чого почати. І не по мені ця житуха — видрочувати кожну копійку, труситися за гріш.

ЧУЖА

Та ж хуйня. Знаєш, як кажуть: «Не жив добре — нєхуй і починати».

ШУСТРИЙ

(говорить голосом і з інтонацією Малюка)

Та ну на хуй, прорвемось, Анжело.

ЧУЖА

Аякже, Шустрий… (Простягає руку, бере пляшку, дає Шустрому зробити ковток, потім п’є сама.)

ЧУЖА

Женю, а ти знаєш, ми от їдемо, їдемо — це ви мене на смерть везете.

ШУСТРИЙ

(дивиться впритул на Чужу, з подивом)

Чого? Ти що, приколюєшся?

ЧУЖА

Ні. Пизда мені вдома буде. Закопає мене Рашпіль.

ШУСТРИЙ

Не гони. Напишеш ксиву Артуру — й усіх справ.

ЧУЖА

Я ж тебе недаремно запитувала — давно ти їх знаєш чи ні. Не рубаєш ти, женю, в серйозних людях.

ШУСТРИЙ

Та ладно. Сама серйозна, чи що? Якби не Рашпіль та не ми, — сама ж казала, тебе цигани зі світу би зжили.

ЧУЖА

Якби не Рашпіль та не цей хуєсос Карасик, я б і не потрапила в таку непонятку.

ШУСТРИЙ

Тобто як? Ану приколи.

ЧУЖА

Давай ще накатимо трішки. (П’ють горілку.) Ну гаразд, слухай, як було.

* * *

(Візуалізація оповідання.) Готельний номер, у ньому знаходяться Рашпіль, Чужа і ще дві людини, це знайомі Рашпіля, Заєць і Федір.

На столі дорогі напої, їжа з ресторану. Вони їдять і розмовляють.

ЗАЄЦЬ

Так ось, Рашпіль, завтра приїздять ці два фуцана. У них буде при собі триста грам зміїної отрути.

РАШПІЛЬ

Ага. Тільки я бик у цій справі. Куди цю отруту? Тещі у мене немає, ворогів теж ніяких не залишилось.

Усі сміються.

ЗАЄЦЬ

Він коштує грошей. Двісті баксів за грам. Але це не все.

ФЕДІР

(перериває)

Не двісті, там в залежності від вмісту протеїну…

ЗАЄЦЬ

(не дивлячись на Федора)

Та дай сказати!

РАШПІЛЬ

Давай, Сашуню, розповідай, не звертай уваги на всіляких мух, що дзижчать, в’ються навколо.

ЗАЄЦЬ

Отрута ця пижджена, і по ній заяви не буде, якщо їх покарати на лаве.

РАШПІЛЬ

Ну, це зовсім похуй. Буде заява — не буде заява. Це мій клопіт. Що по ділу?

ЗАЄЦЬ

Це казахи. Вони ж привезуть ще одну хуєту — рідкісноземельні елементи.

РАШПІЛЬ

Теж грошей коштує?

ЗАЄЦЬ

У нас — ні. Все потрібно за кордон віддавати. От у нього (показує на Федора) є віддача.

РАШПІЛЬ

А ми повинні тут дешевше купити, так?

ЗАЄЦЬ

Ну так.

РАШПІЛЬ

Добре. А де вони зупиняться?

ЗАЄЦЬ

В готелі, в цьому. Не знаю, буде товар з ними чи ні, — але подіти його їм нікуди. Я їм наплів, що покупець уже є.

РАШПІЛЬ

Добре. (Показує головою на Федора.) Він покупець?

ЗАЄЦЬ

Ні, у нього віддача є, це наш барига…

РАШПІЛЬ

Ну й що він тоді робить тут? Федя, йди погуляй, спустись у бар, там тьолки, познайомся там… Дати тобі