Назар Стодоля - Тарас Григорович Шевченко
П’єса «Назар Стодоля» посіла важливе місце в історії української драматургії. Маючи різнобічні театральні зацікавлення, успадкувавши і творчо розвинувши традиції своїх попередників, передусім І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Я. Г. Кухаренка, М. І. Костомарова, Шевченко створив побутову мелодраму, текст якої відлунюється історичними подіями XVII ст., а позитивним ідеалом є герої Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького. В центрі конфлікту — гостре зіткнення різнополюсних характерів, полярність моральних принципів і майнових прагнень, завдяки чому напруга в розгортанні сюжету не слабне від першої до останньої дії. Поєднання просвітительських, романтичних і реалістичних тенденцій у п’єсі виявляється через думки і вчинки виразно виписаних типів особистості. Новаторським для української драматургії є створення образів мужніх, вольових натур, здатних боронити свої права і гідність. Зображення їхньої моральної переваги над людьми грубими, пожадливими до багатства — виявлення демократичної ідеї твору (див., зокрема: Івашків В. М. Українська романтична драма 30 — 80-х років XIX ст. — К., 1990. — С. 63–72). У п’єсу щедро введено деталі побуту і звичаїв, фольклор українського народу. Шевченків твір не стоїть осторонь тенденцій європейської драми, що виявляється, зокрема, в типології характерів-персонажів — герой, лиходій, слуга двом панам.
У першодруці «Назара Стодолі» зазначено: «Действие происходит в XVI ст.». Це явний недогляд публікаторів або перекладача. Реалії, про які йдеться у п’єсі, свідчать, що дія відбувається в середині XVII ст. Тут є згадки про Якова Острянина, Богдана Хмельницького та його сина Тимофія, про Івана Богуна, а також про Братський монастир, фортецю Кодак. Свідомим чи несвідомим анахронізмом є згадка про Саву Чалого — історичну постать першої половини XVIII ст.
Сотник — у XVII–XVIII ст. особа, яка очолювала військову й адміністративно-територіальну одиницю — сотню.
Вечерниці (вечорниці) — український традиційний звичай молоді сходитися вечорами для розваг в осінньо-зимовий час. Зазвичай збиралися в спеціально найманій хаті бездітної вдови. На вечорницях (або досвітках) співали, танцювали, розповідали різні історії, в будні поряд з розвагами виконувалася певна робота.
Полковник — у XVII–XVIII ст. старшинська посада, виконавець адміністративної, судової та військової владних функцій на території полку.
Чигирин — у 1648–1657 рр. — адміністративний центр козацької держави та центр Чигиринського полку, територіальної та військової одиниці в Україні. В часи Шевченка — повітове місто Київської губернії, тепер — районний центр Черкаської області.
Козацька слобода — поселення козаків на незайнятих землях Новопоселенці певний час мали пільги (не обкладалися податками і повинностями).
Святвечір — йдеться про вечір напередодні Різдва Христового. Супроводжувався багатьма обрядовими й магічними діями, колядуванням та ходінням з вертепом, «козою» і «звіздою».
Хорунжий — перший старшинський чин козацького війська з часів Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. Полкові й сотенні хорунжі відали стройовою частиною війська. В їхні обов’язки входила й охорона хоругви.
Байбарак — верхній сукняний одяг; кожушок, критий сукном.
…усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю… — див. коментар до уривка з драми «Никита Гайдай».
Отець Данило, спасибі, розрішив. — Найсприятливішим часом для весіль була осіння пора — від Покрови (15 жовтня) до Пилипівського посту (28 листопада); у великі свята і в пости весілля не справлялися, на виняткові випадки сватання і вінчання в цей час був необхідний дозвіл священиків. Хома Кичатий поспішає посватати дочку за багатого полковника у Святвечір.
І в горобину ніч приїдуть… — Горобина ніч, горовина ніч — народна назва сильної і тривалої нічної грози; походить від імені східнослов’янського бога Горовина, який уособлював грім і блискавку.
У яких-небудь Черкасах… — Черкаси — у середині XVII ст. — центр Черкаського полку, адміністративно-територіальної та військової одиниці України. В часи Шевченка — повітове місто Київської губернії, тепер — обласний центр.
Ще в Братськім серце моє чуло… — Йдеться про Братський монастир у Києві або школу при ньому (з 1632 р. — Києво-Могилянська колегія, з 1701 р. — Києво-Могилянська академія), в якій навчалися переважно діти козацької старшини і духівництва. Хоча серед ЇЇ учнів були і діти козаків, міщан і посполитих.
«рибалки, і вольнії козаки… Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте» — Весь цей монолог Шевченко взяв майже без змін із народного обряду сватання. На час написання п’єси публікацій запису цього обряду не існувало. Шевченко знав його з народних уст. Зіставлення мови сватів у п’єсі «Назар Стодоля» й у пізніших публікаціях обряду сватання у фольклорно-етнографічних збірниках О. Терещенка (Быт русского народа / Соч. А. Терещенка. — СПб., 1848. — Ч. 2. Свадьбы) і П. Чубинського (Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским Русским географическим обществом: Юго-Западный отдел: Материалы и исследования, собранные д, чл. П. П. Чубинским. — СПб., 1877. — Т. 4. — С. 581–582) переконує в автентичності тексту в Шевченковій п’єсі (див.: Шубравська М. М. Народні обряди в творчості Шевченка // Збірник праць двадцять п’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1985. — С. 97 — 126).
…в корці меду наливай… — Корець (кірець) — металевий або дерев’яний кухоль з держаком.
Бачить же Бог, бачить Творець… — колядка, яка часто друкувалася в Богогласниках. Найімовірніше, Шевченко чув її з народних уст і запам’ятав. Вона записана в багатьох варіантах. У деяких з них ця колядка починається словами «Видить же Бог, видить Творець» (див.: Колядки. — Петроград, 1914. — С. 12–13).
…полковник послав мене з грамотами в Гуляйполе! — Гуляйполе — поселення, згодом козацька слобода, тепер місто над р. Гайчур на території нинішньої Запорізької області.
Мовчи, поганець, шипотиннику! — Шипотинник — від слова «шипіти»; людина, яка говорить нерозбірливо, часто видаючи глухі звуки, що нагадують шипіння. Може вживатися і в презирливому значенні, як у даному випадку.
От скоро і треті півні заспівають… — Спів третіх півнів символізує час перед світанком.
Як налетять, було, з своєї Січі… — Січ — Запорозька Січ — військова, адміністративна й економічна організація українського козацтва XVI–XVIII ст. в Середньому і Нижньому Подніпров’ї. Виникнення її пов’язане із служилим людом порубіжних земель Середнього Подніпров’я. Поповнювалася волелюбними селянами, які тікали від панів з усієї України. Запорозькі козаки поділялися на січовиків, які весь час мешкали на Січі, та зимівних козаків,
