Назар Стодоля - Тарас Григорович Шевченко
Назар. Тобі твоя нянька бог зна чого наговорила.
Галя. Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходім обоє. Мені важко і на минуточку розрізниться з тобою.
Назар. Я не піду… Ти не змерзла?
Галя. Ні, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног и целует.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.
Назар. Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!.. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс — і козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мій чорнобривий!
Галя (надевает ему шапку). Отак краще! Постій, я пришпилю стьонжку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?
Назар. Се ти ще й завтра зробиш…
Галя. Ох, тривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитый красным шелком платок и подает Назару.) Що, хороша? Я сама вишивала, і гроші на шовк сама заробляла.
Назар. Спасибі, серце моє.
Галя. Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?
Назар. Коли весела, заспівай.
Галя. Ні, не весела, та мені сидіть уже остило. Слухай же.
(Выходит на край сцены.)
………………………………Назар стоит задумавшись.
Галя. Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать…
Назар. Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя. Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально.) Тільки не знаю коли. (Плаче, помовчавши.)
Назар. Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя. Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар. Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.
Галя. Ба я щасливіша за тебе. Ніколи ж не буду співать про хустку: цур їй!
Назар. Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
Дивляться одно на другого і цілуються.
Хома і Стеха крадуться із-за [стіни].
Хома. Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя. Батько!.. Пропала я!
Стеха (пробігає коло їх). Полковниця! Полковниця!
Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховається.
Хома (скаженіє). Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До челяді.) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!
Челядь торопіє.
Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?
Хома. Смерті твоєї, злодію!
Назар. Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома. Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!
Б’ються на шаблях.
Галя (пада між ними на коліна). Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома. Цить, кошеня крадене!
Назар (Хомі). Цить, сатано люта!
Хома. Дочку оддай!
Галя. Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома. Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя. Топчи, души мене: я твоя дитина!
Хома (до челяді). Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую!
Челядь поривається на Назара.
Галя. Одурить! Одурить!
Хома. Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!
Напада на Галю. Назар заступа її.
Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.
Хома. Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар. Цить, жабо погана!
Галя (перед Хомою на колінах). Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе — я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай його! Я за полковника піду…
Назар. Галю!
Галя. Ні, ні… (Зомліла, падає.)
Хома (до челяді). Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тим часом шкуру зніміть.
Челядинець замахнувсь києм на Назара.
Хома. Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач — що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
Челядь крутить поясами Назара.
Стеха (падає коло Галі зомлілої). Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!
Хома. Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
Зав’язують хусткою рот.
Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину — нехай проспиться та подума, з ким жартує.
