Назар Стодоля - Тарас Григорович Шевченко

написан конец сообразно украинскому подлиннику, с небольшими отменами» (Основа. — 1862. — № 9. — С. 4). Тут же зауважено: «Галя названа была сперва Лукиею, но потом это имя переправлено во всей пьесе; только в монологах, писанных рукою автора, осталось везде, по недосмотру поправлявшего, Лукия» (Там само). Переклад же, який П. О. Куліш називав оригіналом, він охарактеризував так: «Подлинник «Н[азара] Стодоли» принадлежит Н. Д. Белозерскому. Он написан на желтоватой писчей бумаге в четвертку. Тетрадь очень засалена и запачкана в одном месте, в средине, порохом или нагаром из сальной свечи. В конце, рукою исправлявшего пьесу, написано: «Занавес опускается, свист раздается» […]. Украинский подлинник был, по-видимому, оставлен автором без внимания, по крайней мере — на время. Обе рукописи отданы были автором для хранения одному малороссийскому пану. В 1847 году пан, страха ради, запрятал их в стриху (соломенную крышу) и только через несколько лет осмелился явить их свету по убеждению одного земляка, который взял их к себе, потом передал Л. М. Жемчужникову, этот мне, а я, сняв для себя копию, уступил их ценителю и самого праха, покрывающего исторические памятники» (Там само). В іншому місці П. О. Куліш (після слів Галі у третій дії «Я сама вишивала і гроші на шовк заробляла») дав примітку: «Далее, до конца, писано рукою автора. Все предыдущее переписано (или написано под диктовку) довольно небрежно малограмотною рукою и изредка поправлено другою (но не авторскою). Как в переписчике, так и в исправителе заметно плохое знание украинского языка. От этого произошло множество ошибок в правописании, в окончаниях и, должно быть, в самих словах, — ошибок, которых не мог сделать автор «Кобзаря». Объяснительная часть пьесы на в[елико]русском языке (мною кое-где исправленная) принадлежит также не ему, ибо в окончании пьесы она написана на языке украинском» (Там само. — С. 35). Йдеться про те, що у кінцевій частині п’єси, яку переклав Шевченко, українською мовою перекладено й ремарки.

На яку постановку «Назара Стодолі» після Великодня сподівався Шевченко, відомостей нема. З певністю можна тільки стверджувати, що 1843 р. п’єса в Петербурзі поставлена ще не була. Вистава «Назара Стодолі» відбулася в Петербурзі в кінці наступного, 1844 р. В листі до Я. Г. Кухаренка від 26 листопада 1844 р. Шевченко писав: «На Різдвяних святках наші земляки компонують театр у Медицинській академії. Так я думав, щоб учварить твій «Чорноморський побит», але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к Великодню, то б це так. А тепер вони розучують «Москаля-чарівника», «Шельменка», «Сватання на Гончарівці» і мого «Назара Стодолю»». Мова йде про аматорський театр при Медико-хірургічній академії, в якій навчалося немало вихідців з України. Тоді й було перекладено п’єсу «Назар Стодоля» українською мовою.

Факт постановки домашнім театром Медико-хірургічної академії «Назара Стодолі» в кінці грудня 1844 р. засвідчений в «Истории Императорской воєнно-медицинской (бывшей медико-хирургической) академии за 100 лет» (СПб., 1898. — С. 478): «Из развлечений студентов во время длительных праздников следует упомянуть о домашнем театре. По ходатайству Шлегеля первый раз военный министр разрешил в 1844 году студентам поставить несколько пьес и ассигновал до 150 рубл. серебром из экономических сумм на костюмы и проч., а затем еще несколько раз разрешал значительные суммы на обстановку в 75 — 100 рубл. сер. Студенты играли на Рождество, на Масленицу и Пасху. Театр существовал два года». У посиланні до цього тексту перелічено п’єси, які виставлялися, і серед них — названі Шевченком «Москаль-чарівник», «Шельменко», «Сватання на Гончарівці», а також «Назар Стодоля».

Шевченко був на цих спектаклях. У листі до Я. Г. Кухаренка, з якого зберігся лише уривок, датованому орієнтовно кінцем грудня 1844 — початком січня 1845 р., Шевченко писав: «Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цур йому і казать. Козацтво ожило!!!». Написано це під свіжим враженням від постановок українських п’єс (див.: Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. — К., 1961. — С. 106–108).

Текст українського перекладу датований: на початку — «24.Х.1844», у кінці — «9.X.1844».

Доля автографа «Назара Стодолі» та українського перекладу до кінця не з’ясована. І. Л. Шраг у листі до О. Я. Кониського від 6 серпня 1895 р. писав: «Жемчужников передал Кулишу «Назара Стодолю», «Наймичку» и «Псалмы», — когда именно передал, какого года — вспомнить сейчас не может, он получил их от Андрея Лизогуба» (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 102).

Л. М. Жемчужников у листах до цього ж адресата від 18 жовтня 1897 р. та 17 жовтня 1898 р. писав дещо інакше: «Очень сожалею, что я не помню, кому я передал и от кого получил «Назар Стодоля», и едва ли эта тетрадь не была писана рукою Шевченка. Едва ли не Кулишу» (Возняк М. З оточення Тараса Шевченка // Культура. — 1925. — № 3. — С. 39); «Рукопись «Назар Стодоля» от кого получил и кому отдал — не помню. Как та, так и другая рукописи, быть может, были мне возвращены и, быть может, сгорели в числе значительной части моей библиотеки уже в Погорелицах, где живу теперь. О знакомстве одного из Белозерских с Лизогубами мне не было известно, и утверждаю положительно, что никогда ни один из Белозерских никакой рукописи произведений Шевченка, полученных будто бы от А. Ив. Лизогуба для передачи мне — мне не передавал» (Там само. — С. 47).

У першодруці п’єса має заголовок «Назар Стодоля. Малороссийская дия Тараса Шевченка». До нього редакція «Основи» дала таку примітку: «Под этим заглавием сохранился драматический опыт незабвенного нашего поэта, судя по сценическим объяснениям, на великорусском языке, предназначенный для петербургского театра» (Основа. — 1862. — № 9. — С. 3). Отже, на відміну від П. О. Куліша, редакція «Основи» вважала, що «Назар Стодоля» написаний російською мовою, однак її аргументи були непереконливими: «сценические объяснения», тобто ремарки, в тогочасних українських п’єсах зазвичай писалися російською мовою, очевидно, для того, щоб їх могли читати й розуміти і російські актори. Так було й у п’єсах І. П. Котляревського та Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. В журналі «Основа» надруковано тільки переклад «Назара Стодолі» українською мовою. Текст автографа російською мовою не був надрукований, можливо, тому, що вже на той час, як свідчив П. О. Куліш, другий акт його загублено.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е Кожанчикова. — СПб., 1867.