Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський - Мігель де Сервантес Сааведра
Санчо Панса і собі ґав не ловив: блискавично спішившись, заходився знімати одяг із лежачого. Миттєво до нього підскочили слуги монахів і спитали навіщо він це робить. Санчо заявив, що все це на законних підставах належить йому як трофеї, оскільки у поєдинку переміг його хазяїн. Але ці двоє жартів не розуміли. Нічого не второпали вони й щодо поєдинку і трофеїв, а тому скориставшись, що Дон Кіхот переключився на бесіду з пасажиркою карети, збили Санчо Пансу з ніг та відчухрали його до непритомності. Водночас блідий, наче смерть, від пережитого жаху монах вибрався на мула і дременув у бік свого товариша, який здалеку спостерігав за цією катавасією. Далі вони вже разом поспішили зникнути з місця події, нервово хрестячись, буцімто за ними дідько гнався.
Розділ ІХ,
у якому описується вражаючий поєдинок між хоробрим біскайцем та доблесним ламанчцем
Як уже було мовлено вище, Дон Кіхот завів розмову з дамою, що сиділа в кареті:
— Зарозумілість ваших викрадачів, сеньйоро, покарана моєю мужньою рукою.
А щоб ви не губилися в здогадах, хто ваш рятівник, знайте, — мене звуть Дон Кіхот Ламанчський, мандрівний лицар і шукач пригод, полонений красунею Дульсінеєю Тобоською. А в нагороду за послугу, надану вам, прошу вас лише одне: відправляйтеся до Ель-Тобосо й розкажіть цій сеньйорі, що я зробив задля вашого звільнення.
Почуте зовсім не сподобалося одному зі слуг знатної жінки, біскайцю за походженням, який з усього тільки й зрозумів, що незнайомець не пропускає карети, вимагаючи, щоб вони чомусь повертали назад та їхали до якогось Ель-Тобосо. Він наблизився упритул і, схопившись за спис ідальго, процідив ламаною іспанською:
— Ходити звідси, кабальєро! Присяга Господу, Творця нашого, якщо не пустиш карету, я тебе убивайт, або є не я біскайцем.
— Будь ти кабальєро, — незворушно промовив Дон Кіхот, — ти б відповів за свої слова.
Слуга аж плямами пішов од люті:
— Хто, моя не кабальєро? Богом клянуся, ти брехати. Ану, впусти списа і тримай меч, тоді глядіти, хто кого. Біскаєць — скрізь кабальєро, хоч на суші, хоч на морі, хоч у чорта на рогах. Брехаль будеш, якщо по-інакшому говорити.
— Казав сліпий, побачимо! — зловісно нахмурився Дон Кіхот.
Швиргонувши спис на землю, він вихопив меч, закрився щитом і метнувся до зухвальця. Той ледве встиг вийняти свій меч, а замість щита, не маючи нічого кращого, скористався подушкою сидіння з карети. Здавалося, ніщо не спинить смертовбивства. Оточуючі марно намагалися напоумити противників на розум. При цьому біскаєць горлопанив, що якщо йому не дадуть битися, він уб’є свою господиню та всіх, хто йому перешкоджатиме. Розгублена дама наказала кучерові з’їхати убік і на пристойній відстані чекала неминуче трагічної розв’язки жорстокого поєдинку, в гарячці якого біскаєць так одчайдушно приклався мечем по плечу Дон Кіхота, що, якби не щит, розсік би його навпіл. Похитнувшись від страшного удару, ідальго вигукнув:
— О цвіте величі, володарко моєї душі Дульсінеє! Прийдіть на допомогу вашому лицарю, який на догоду вашій незрівнянній доброті піддає себе такому суворому випробуванню!
Сказати це, міцніше стиснути меч, щільніше прикритися щитом і атакувати було справою однієї секунди для Дон Кіхота, котрий зібрався усі сили вкласти у вирішальний випад.
Перед лицем грізної небезпеки біскайцю нічого не залишалося, окрім як готуватися до захисту. Він прикрив груди подушкою, продовжуючи стояти на місці, бо його виснажений стомлений мул був не в змозі й копитом ворухнути.
Отже, Дон Кіхот наступав з недвозначним наміром, біскаєць оголив свою зброю, присутні немов заціпеніли, а сеньйора в кареті разом зі служницями гарячково молилася, обіцяючи щедрі пожертви усім святилищам Іспанії, якщо Господь врятує її слугу та їх самих від смертельного ризику.
Гарячий біскаєць першим завдав несамовитого удару, який міг би виявитися останнім, поклавши край пригодам нашого лицаря. Однак милосердна доля, оберігаючи його для важливіших звитяг, повернула меч у руці супротивника таким чином, що з лівого боку Дон Кіхота тільки було зірвано частину латів, які зі страшенним гуркотом звалилися на землю; трохи пом’ято шолом і ледь розсічено вухо.
Боже праведний, чи знайшовся б хто-небудь, спроможний передати словами гнів, який охопив серце обуреного ламанчця! Він повторно звівся на стременах, міцно тримаючи меч обома руками, і з такою люттю ударив ним по голові біскайця, що незважаючи на вельми надійний захист у вигляді подушки, тому здалося, ніби на нього звалилася гора. Схарапуджений мул рвонув уперед, скинувши оглушеного закривавленого наїзника.
Дон Кіхот незворушно зіскочив з коня, наблизився і, приставивши вістря меча до горла переможеного ворога, звелів йому здаватися, інакше — голова з пліч. Та приголомшений біскаєць тільки безтямно поводив очима. Мовчання могло б дорого йому коштувати, але в ситуацію втрутилася дама, яка досі залишалася в кареті, а тепер насмілилася підійти і палко благала ідальго пощадити її слугу. Дон Кіхот ґречно вклонився:
— Прекрасна сеньйоро, звичайно, я радо виконаю ваше прохання, однак за однієї умови: хай цей лицар пообіцяє мені вирушити до Ель-Тобосо і сказати незрівняній донні Дульсінеї, хто послав його до неї, аби вона вчинила з ним на власний розсуд.
Майже не усвідомлюючи почутого, ба, взагалі не спитавши, хто така та Дульсінея, схвильована жінка запевнила, що все буде зроблено.
— Я вірю вам, — сказав кабальєро, — і не завдам йому більше шкоди; до того ж він одержав своє сповна.
Розділ Х,
у якому йдеться про новий вибух гніву Дон Кіхота щодо біскайця
Між тим Санчо Панса, який уже прочуняв од нелюб’язності слуг монахів, зіп’явся на ноги й, уважно спостерігаючи за поєдинком, подумки молив Бога дарувати хазяїну перемогу, що підвищить шанси його зброєносця стати губернатором обіцяного острова. Коли ж розпалений боєм Дон Кіхот повернувся, Санчо опустився перед ним на коліна, схопив за руку і поцілував її зі словами:
— Будьте так ласкаві, сеньйоре, призначте мене губернатором острова, щойно завойованого вами. Хоч би яким великим був цей острів, я зможу керувати ним не гірше будь-якого іншого острівного губернатора на землі.
І почув:
— Зрозумій, брате Санчо, що ця пригода, так само, як і наступні, їй подібні, іменується дорожньою, а не острівною. Тому розраховувати тут ти можеш хіба що на проламаний череп
