Оті з Десятої Тисячі - Єжи Брошкевич

— Крім механопланет, — втрутився Іон.

— Еге ж, — підтакнув Алік. — Тому наші роботи-охоронці займаються лише малятами. З шести років ми самі вже даємо собі раду.

— Але, — буркнув Іон, — Сатурн — це вам не Земля. У нас навіть дорослі часто працюють з охоронцями. І немає тут нічого смішного. Під поверхнею Сатурна так само безпечно, як і на Землі. Але кожен вихід на поверхню…

І замовк.

Близнюки теж мовчали. В Іоновім голосі бриніла не тільки гордість, а й гіркота. Сатурн і досі не давав себе приборкати — досі вимагав жертв. Бурі й метеорні дощі, відкриті радіоактивні поклади, раптові стрибки температури — ось неповний перелік жахливих пасток Сатурна. Захищали ж сатурнійців такі роботи-охоронці, як Робік, що незмінно супроводжували дітей і молодь, а часто й дорослих.

— Саме тому, — пояснив Робік, — на Сатурні немає ліпшого за робота приятеля в людини.

— Не кажучи вже про людей, — докинула Алька.

— Не кажучи про людей, — погодився Робік.

— А взагалі, — усміхнувся Іон, — краще порозмовляймо про щось інше. Слухайте, адже ми ще не познайомилися один з одним як слід.

— Правда, — зітхнув Алік.

Алька замислено подивилася на Іона. Очі її зробилися ще голубіші, і вона сказала:

— А мені здається, що ми давно знайомі.

Алік єхидно усміхнувся, але побачив, як розцвів Іон, і вирішив не жартувати. Натомість мовив діловито:

— Ситуація така. Ми про своїх батьків та матерів знаємо все, що треба. Хто вивчав у школі сучасний пілотаж великих швидкостей, той напевне чув про Орма й Гелену Согго. А хто вивчав астрохімію, той повинен щось знати про праці Яна і Чандри Роїв. Що таке «закон Роя»? Знаємо, знаємо. Зостається лише істинне питання, яке ми, діти Роїв, ставимо тобі, нащадкові роду Согго. Які твої батьки, так би мовити, «взагалі»?

Іон підніс праву руку з відставленим угору великим пальцем — жест, що з незапам'ятних часів серед астропілотів означав побажання щастя або звістку про перемогу.

— Ось такі, — сказав Іон. — А ваші?

— У нас на Землі, — засміявся Алік, — в давнину була така приказка: «На ять».

— Здається, щось подібне я вже чув, — задумався Іон. — Чи це означає, що вони теж трансгалактичні?

— О, так! — підтвердила Алька.

— Тоді все гаразд, — зрадів Іон. — Отже, у всіх нас батьки й матері «на ять». Тільки… що це, власне, означає — «на ять»?

Близнюки знизали плечима. Робік відкашлявся.

— Мені прикро, — мовив він. — Але я теж не знаю. Це питання для спеціалістів.

— Робіку! — погрозливо вигукнув Іон, а Алік із Алькою лукаво перезирнулися.

— Перепрошую, — холодно сказав Робік, — але нічого вам перезиратися. Я знаю лише те, чого мене навчили. У нас на Сатурні нема таких приказок.

— А де їм там узятися, — в'їдливо посміхнувся Алік. — У вас, на Сатурні, взагалі не було старовини.

— Справді так, — погодився Робік. — Сатурн колонізовано пізніше за інші планети. Перші висадки в шістдесят другому році космічної ери. Ну й що з того? Земля теж не бездоганна.

— Не заперечую, але… — почала Алька.

Тут Робік так чарівливо усміхнувся Альці, що їй перехотілося сперечатись.

— Звертаюся до твого здорового глузду, дорога Алько, — солодко проспівав він. — Пропоную надати слово Іонові.

Алік здивовано похитав головою: звернення до здорового глузду, мабуть, таки подіяло, бо Алька переконано кивнула.

Іон трохи розгубився.

— Власне… у мене лише кілька слів. Мій вік вам відомий: чотирнадцять років і три місяці. Народився в столиці Сатурна — Аккрі. Ви ж знаєте, Аккру збудували на місці першої висадки людей на Сатурні.

— Це місто назвали так, — додав Робік, — бо перший висадився на Сатурні африканець із міста Аккра.

— Знаємо, — сказала Алька.

— Батько й мати, — продовжував Іон, — вже п'ять років працюють в прикордонних районах сонячної системи і бувають на Сатурні лише три місяці на рік, а я живу в шкільному інтернаті. Живу, звісно, разом з Робіком, а Робік, як на мене, — найкращий робот-охоронець в цілій сонячній системі.

— Перебільшення, — скромно усміхнувся Робік.

— Певно, перебільшення, — підтакнула Алька.

— Але не таке вже й велике, — сухо зауважив Робік. — Найліпші в Сонячній — системі роботи — це сатурнійські, а я особисто на щорічних олімпійських змаганнях роботів-охоронців здобув дві золоті медалі за розумову й механічну здібності.

Близнюки шанобливо глянули на Робіка. Він був дійсно винятково симпатичним роботом, хоча інколи, як кожен робот, трохи гнув кирпу.

Але саме тієї миті, коли вони так подумали, Робік раптом захихотів.

— А ще ми, роботи з Сатурна, — додав він, — маємо дві особливі якості.

— Які?

— У нас вмонтовано привабливість і почуття гумору.

— І нахил до базікання! — несподівано розізлився Іон. — Ви дасте, врешті, мені говорити чи ні?

— Будь ласка, говори, — ввічливо посміхнувся Робік.

Іон удав, що не відчув образи в Робіковім голосі.

— Щодо моїх захоплень, — вів далі Іон, — то я цікавлюся пілотажем надвисоких швидкостей. Крім того, дуже люблю астрономію та музику. У відділі, де вивчаються захоплення і здібності людей, мені порадили вибрати одну з двох професій, до яких у мене найбільші здібності. Це буде пілотаж великих швидкостей, — або композиторський факультет.

— Що-о-о? — скрикнула Алька. — І ти ще й досі вагаєшся?

— Вагаюся, — відповів Іон.

— Людство, безперечно, вироджується, — категорично заявила Алька. — Кожний другий чоловік цікавиться поезією, музикою, кіно чи літературою. Це погано скінчиться.

Іон, Алік і навіть Робік весело розсміялися.

— Дорога Алько, — поблажливо мовив Робік.

— Кохана Алько, — єхидно сказав Алік.

— Мила Алько, — добродушно посміхнувся Іон. — Ти із твоєю зневагою до мистецтва трохи відстала від життя. Це було модно в період освоєння планет. Але тепер? Сьогодні