Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
- Неймовірно. Але ж і Блек, і Гаррі, і дівчина...
- Усі були непритомні, коли я до них добрався. Певна річ, я зв'язав Блека, заткнув йому кляпом рота, вичаклував ноші й негайно доправив їх усіх до замку.
Запала тиша. Мозок Гаррі запрацював трохи швидше, і відразу щось запекло йому в животі...
Він розплющив очі. Усе злегка розпливалося: хтось зняв з нього окуляри. Він лежав у тьмяній шкільній лікарні. У глибині палати розрізнив постать мадам Помфрі, що стояла спиною до нього, нахилившись над ліжком. Гаррі примружився. Під рукою мадам Помфрі виднілося руде Ронове волосся.
Гаррі повернув голову на подушці. Праворуч від нього лежала на залитому місячним сяйвом ліжку Герміона. Її очі теж були розплющені, а вона - перелякана. Побачивши, що Гаррі прокинувся, Герміона притисла пальця до вуст і кивнула на лікарняні двері. Вони були відчинені, а з коридору долинали голоси Корнеліуса Фаджа та Снейпа.
Мадам Помфрі поспішила в напівтемряві до Гарріного ліжка. Вона несла йому плитку шоколаду небачених розмірів. То була не плитка, а радше тротуарна плита.
- Ага, ти вже прокинувся! - жваво мовила вона, поклала шоколад на столик біля ліжка і заходилася дробити його маленьким молоточком.
- Як там Рон? - запитали в один голос Гаррі й Герміона.
- Буде жити, - похмуро відповіла мадам Помфрі. - А стосовно вас обох... ви залишитеся тут, поки я не переконаюся, що ви... Поттере, що це ти робиш?
Гаррі сів, нап'яв окуляри і схопив чарівну паличку.
- Я мушу зустрітися з паном директором, - пояснив він.
- Поттере, - почала заспокоювати його мадам Помфрі, - все гаразд. Блека схопили. Він сидить замкнений нагорі. Дементори ось-ось виконають свій Цілунок...
- ЩО?
Гаррі зіскочив з ліжка. Герміона теж. Але його крик почули в коридорі. Наступної миті в палату зайшли Корнеліус Фадж і Снейп.
- Гаррі, Гаррі, що таке? - розхвилювався Фадж. - Негайно в ліжко... Він уже з'їв свій шоколад? - стурбовано запитав він мадам Помфрі.
- Пане міністре, послухайте! - вигукнув Гаррі. - Сіріус Блек ні в чому не винен! Пітер Петіґру сфальсифікував власну смерть! Ми його сьогодні бачили! Ви не можете дозволити дементорам зробити таке з Сіріусом, він...
Але Фадж похитував головою, легенько усміхаючись.
- Гаррі, Гаррі, у тебе все переплуталося, ти витримав таке жахливе випробування! Лежи й відпочивай, тепер уже все під нашим контролем...
- НЕ ВСЕ! - зарепетував Гаррі. - ВИ ЗАТРИМАЛИ НЕ ТОГО!
- Пане міністре, прошу нас вислухати! - Герміона підбігла до Гаррі й благально зазирнула в обличчя Фаджа. - Я теж його бачила. Це був Ронів пацюк, він анімаг, я маю на увазі Петіґру, і...
- Ви бачите, пане міністре? - втрутився Снейп. - Їх цілком збили з пантелику. Блек добре постарався.
- НІХТО НЕ ЗБИВАВ НАС З ПАНТЕЛИКУ! - закричав Рон.
- Пане міністре! Пане професоре! - розсердилася мадам Помфрі. - Я наполягаю, щоб ви залишили палату. Поттер мій пацієнт, і його не можна тривожити!
- Мене ніхто не тривожить, я лише намагаюся розповісти, що сталося насправді! - розлючено вигукнув Гаррі. - Якби вони вислухали...
Але мадам Помфрі зненацька засунула йому в рот великий шматок шоколаду. Гаррі завмер на півслові, і вона силоміць уклала його в ліжко.
- Пане міністре, благаю, дітям потрібен спокій. Прошу покинути...
Але тут знову відчинилися двері.
Це був Дамблдор. Гаррі насилу проковтнув шоколад і ще раз підвівся.
- Пане директоре... Сіріус Блек...
- Заради всіх святих! - істерично вигукнула мадам Помфрі. - Це лікарня чи що? Пане директоре, я наполягаю...
- Прошу вибачити, Поппі, але я мушу перемовитися з містером Поттером та міс Ґрейнджер, - спокійно мовив Дамблдор. - Я щойно розмовляв із Сіріусом Блеком...
- Допускаю, що він розповідав вам ту саму баєчку, якою замакітрив голову Поттерові? - скривився Снейп. - Про пацюка і про те, що Петіґру живий...
- Блек і справді про це розповідав, - підтвердив Дамблдор, пильно поглядаючи на Снейпа крізь свої окуляри-півмісяці.
- Отже, мої свідчення вже нічого не важать? - гаркнув Снейп. - Пітера Петіґру не було ні у Верескливій Халупі, ні надворі. Я його не бачив!
- Бо ви були непритомні, пане професоре! - відверто сказала Герміона. - Ви прибули пізніше і не все чули...
- Міс Ґрейнджер, ПРИКУСІТЬ ЯЗИКА!
- Та годі тобі, Снейпе, - аж здригнувся Фадж, - ця юна панянка трохи збентежена, треба взяти це до уваги...
- Я хотів би поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, - раптом наполіг Дамблдор. - Корнеліусе, Северусе, Поппі - прошу нас залишити.
- Пане директоре! - обурилася мадам Помфрі. - Вони потребують лікування і відпочинку..
- Це нагальна справа, - не поступався Дамблдор. - Я наполягаю.
Мадам Помфрі зціпила вуста й подріботіла до свого кабінету в глибині палати, грюкнувши дверима. Фадж глянув на великий золотий годинник, що звисав з його камізельки.
- Дементори мали б уже прибути, - сказав він. - Піду їх зустріну... Дамблдоре, побачимося нагорі.
Він підійшов до дверей і відчинив їх, запрошуючи Снейпа, але той не зрушив з місця.
- Сподіваюся, ви не повірили жодному слову Блека? - просичав Снейп, уп'явшись очима в обличчя Дамблдора.
- Я хочу поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, - повторив Дамблдор.
Снейп підступив до нього на крок.
- Сіріус Блек продемонстрував схильність до вбивства ще в шістнадцять років, - видихнув він. - Ви ж не забули, директоре? Не забули, що він колись намагався мене вбити?
- З пам'яттю в мене поки що все гаразд, Северусе, - спокійно відповів Дамблдор.
Снейп крутнувся на підборах і рушив до дверей, що їх і досі притримував Фадж. Двері зачинилися, і Дамблдор повернувся до Гаррі й Герміони, які заговорили навперебій.
- Пане професоре, Блек каже правду... ми бачили Петіґру...
- ...він утік, коли професор Люпин обернувся у вовкулаку..
- ...він пацюк...
- ...передня лапка в Петіґру... тобто рука... там немає пальця, він сам його відрізав...
- ...на Рона напав Петіґру, а не Сіріус...
Дамблдор підняв руку, щоб зупинити цей словесний потік.
- Тепер ваша черга слухати, і я благаю, щоб ви мене не перебивали, бо в нас дуже мало часу, - спокійно мовив він. - Окрім ваших слів, немає жодного доказу на підтримку Блекової версії... А слова двох тринадцятирічних чарівників нікого не переконають.
