Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
- Гадаю, що так, - похмуро підтвердив Люпин.
- Ви не станете... ви не можете... - мало не задихнувся Петіґру й поповз до Рона.
- Роне... хіба ж я не був тобі добрим приятелем... твоєю улюбленою тваринкою? Ти ж не дозволиш їм мене вбити... Ти ж на моєму боці, правда?
Але Рон дивився на Петіґру з невимовною відразою.
- І ти ще спав у моєму ліжку! - скривився він.
- Мій добрий хлопчику.. ласкавий володарю... - плазував перед Роном Петіґру - ти ж їм не дозволиш... я був твоїм пацючком... доброю тваринкою...
- Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! - хрипко вимовив Блек.
Рон, блідий від болю, відсунув від Петіґру свою поламану ногу.
Петіґру розвернувся на колінах, підповз до Герміони й ухопився за краєчок її мантії.
- Мила дівчинко... розумнице... ти... ти не дозволиш їм... порятуй мене...
Герміона висмикнула мантію з його чіпких пальців і ошелешено позадкувала до стіни.
Петіґру тіпало мов у пропасниці, він повільно повернув голову до Гаррі.
- Гаррі... Гаррі... ти страшенно схожий на свого батька... як дві краплі води...
- ЯК ТИ СМІЄШ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ГАРРІ? - заревів Блек. - ЯК СМІЄШ ДИВИТИСЯ ЙОМУ В ОЧІ? ЯК СМІЄШ ГОВОРИТИ ПЕРЕД НИМ ПРО ДЖЕЙМСА?
- Гаррі, - прошепотів Петіґру, колінкуючи до нього і простягаючи руки, - Гаррі, Джеймс не став би мене вбивати... Він зрозумів би, Гаррі... він би мене пощадив...
Блек з Люпином схопили Петіґру за плечі й повалили горілиць на підлогу Він, лежачи, дивився на них і трусився з жаху.
- Ти продав Лілі і Джеймса Волдемортові! - Блека так само били дрижаки. - Чи ти це заперечуєш?
Петіґру заридав. Це було нестерпне видовище - він скидався на лисіючого малюка-переростка, що зіщулився на підлозі.
- Сіріусе, Сіріусе, а що ж я міг зробити? Темний Лорд... ти собі не уявляєш... у нього така неймовірна зброя... Я злякався, Сіріусе, я ж ніколи не був таким сміливцем, як ти, Ремус чи Джеймс. Я ніколи не думав, що так станеться... Мене змусив Той-Кого-Не-Можна-Називати...
- НЕ БРЕШИ! - заволав Блек. - ТИ СТАВ ЙОГО ШПИГУНОМ ЩЕ ЗА РІК ДО ЗАГИБЕЛІ ДЖЕЙМСА ТА ДІЛІ! ТИ БУВ ЙОГО ІНФОРМАТОРОМ!
- Він... він скрізь перемагав! - видихнув Петіґру. - І щ-що б я врятував, якби йому не піддався?
- Авжеж. Що б ти врятував, опираючись найлихішому чаклунові всіх часів? - розлючено перепитав Блек. - Хіба що кілька невинних життів, Пітере!
- Ти не розумієш! - простогнав Петіґру. - Він би мене вбив, Сіріусе!
- ТО ТРЕБА БУЛО ВМЕРТИ! - заревів Блек. - ВМЕРТИ, А НЕ ЗРАДЖУВАТИ ДРУЗІВ! МИ ВСІ ТАК БИ Й ВЧИНИЛИ НА ТВОЄМУ МІСЦІ!
Блек з Люпином стояли пліч-о-пліч, піднявши чарівні палички.
- Ти мусив здогадатися, - тихо мовив Люпин. - Якщо тебе не вбив Волдеморт, то це зробимо ми. Прощавай, Пітере.
Герміона затулила обличчя і відвернулася до стіни.
- НІ! - закричав Гаррі. Він кинувся вперед і став між Петіґру і чарівними паличками. - Не треба його вбивати, - сказав він задихано. - Не можна.
Блек і Люпин були приголомшені.
- Гаррі, через цього покидька ти залишився без батьків, - прохрипів Блек. - Цей ниций кавалок лайна і пальцем не ворухнув би, якби ти вмирав. Ти ж його чув. Для нього його власна смердюча шкура важить більше за всю твою родину.
- Я знаю, - важко дихаючи, сказав Гаррі. - Ми відведемо його в замок і віддамо дементорам. Нехай кинуть його в Азкабан... але не вбивайте його.
- Гаррі! - видихнув Петіґру і обхопив його коліна. - Ти... дякую тобі... я цього не заслужив... дякую...
- Геть від мене! - з відразою відштовхнув його Гаррі. - Я роблю це не заради тебе. Я роблю це тому, що мій тато не хотів би, щоб двоє його найкращих друзів стали вбивцями... через такого, як ти.
Ніхто не поворухнувся і не вимовив жодного слова. Чулося лише як Петіґру зі свистом видихав повітря, хапаючись за груди. Блек з Люпином перезирнулися і водночас опустили палички.
- Ти єдиний маєш право вирішувати, Гаррі, - сказав Блек. - Але подумай... добре подумай, що він наробив...
- Нехай іде в Азкабан, - повторив Гаррі. - Він заслужив його, як ніхто...
Петіґру й далі сопів у нього за спиною.
- Добре, - погодився Люпин. - Гаррі, відійди. Гаррі завагався.
- Я лише хочу його зв'язати, - пояснив Люпин. - Нічого більше, присягаюся.
Гаррі відступив убік. З чарівної палички Люпина вилетіли тоненькі мотузки і за мить Петіґру вже звивався на підлозі, міцно обмотаний і з кляпом у роті.
- Та якщо ти спробуєш перевтілитися, Пітере, - загарчав Блек, цілячись чарівною паличкою на Петіґру, - тоді ми тебе таки вб'ємо. Ти згоден, Гаррі?
Гаррі глянув на жалюгідну постать на підлозі і кивнув так, щоб Петіґру це побачив.
- Гаразд, - Люпин раптом перейшов на діловий тон, - я не вмію зрощувати кістки настільки добре, як мадам Помфрі, тож краще, мабуть, накласти шину й відвести тебе, Роне, до шкільної лікарні.
Він підійшов до Рона, торкнув зламану ногу чарівною паличкою і стиха промовив «Ферула». Ногу зараз же обмотали бинти, що міцно прив'язали її до шини. Люпин допоміг йому встати. Рон обережно сперся на зламану ногу і навіть не скривився.
- Набагато краще, - зрадів він. - Дякую.
- А що буде з професором Снейпом? - ледь чутно питала Герміона, дивлячись на розпластану постать.
- Нічого серйозного, - заспокоїв її Люпин, нахиляючись над Снейпом і міряючи йому пульс. - Просто ви трохи... перестаралися. Ще й досі непритомний. Е-е... Краще, мабуть, не приводити його до тями, поки не доберемося до замку. А доправити його туди можна ось так...
Він прошепотів: «Мобілікорпус».
Здалося, мовби хтось потягнув за невидимі мотузки, прив'язані до Снейпових рук, шиї та колін. Його тіло опинилося у вертикальній позиції, а голова метлялася, як у чудернацької ляльки. Снейп завис над землею, а його ноги гойдалися в повітрі. Люпин підняв з підлоги плаща-невидимку і надійно запхнув його в кишеню.
- Двом з нас доведеться прикуватися до оцього, - сказав Блек, тицьнувши Петіґру черевиком. - Так буде надійніше.
- Я так і зроблю, - погодився Люпин.
- Я теж, - люто мовив Рон,
