Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг

— ...а тепер ось Геґрід показав, що мене чекає під час першого завдання. А це, Сіріусе, дракони, і мені гаплик, — у відчаї завершив він розповідь.

Сіріус дивився на нього стурбованими очима, які ще не позбулися погляду, набутого в Азкабані — заціпенілого й зацькованого. Він не перебивав Гаррі, поки той не виговорився, але тепер сказав:

— Гаррі, з драконами ми ще впораємося, але про це за хвилину — в мене небагато часу.. Я вдерся в будинок одних чаклунів, щоб скористатися їхнім каміном, але вони щомиті можуть повернутися. Я мушу тебе про щось попередити.

— Про що саме? — спитав Гаррі, відчуваючи, що настрій у нього знову погіршується... але хіба може бути щось страшніше за драконів?

— Гаррі, — почав Сіріус, — Каркароф був смертежером. Ти знаєш, хто такі смертежери, правда?

— Так... він... як це?

— Його впіймали, він сидів зі мною в Азкабані, але його випустили. Я можу закластися на що завгодно, але Дамблдор саме тому й запросив цього року до Гоґвортсу аврора — щоб за ним пильнувати. Каркарофа впіймав Муді. Він і посадив його в Азкабан.

— Каркарофа випустили? — поволі перепитав Гаррі. Його мозок відмовлявся сприймати чергову порцію шокуючої інформації. — Але чому?

— Він пішов на певну угоду з Міністерством магії, — промовив з гіркотою Сіріус. — Сказав, що визнає свої помилки, а тоді почав називати імена... замість нього в Азкабані опинилося багато інших людей... він там не дуже популярний, мушу тобі сказати. А вийшовши на волю, він, наскільки мені відомо, навчив темних мистецтв не одного учня в тій своїй школі. Тож остерігайся також і дурмстрензького чемпіона.

— Гаразд, — поволі вимовив Гаррі. — Але... ти що, хочеш сказати, що це Каркароф підкинув у Келих моє прізвище? В такому випадку він прекрасний актор. Видно було, що він дуже розлючений. Хотів заборонити мені брати участь у змаганні.

— Ми знаємо, що він добрий актор, — підтвердив Сіріус, — він же переконав Міністерство магії його звільнити. Гаррі, я уважно читаю "Щоденний віщун"...

— Не ти один, — озвався з гіркотою Гаррі.

— ...і, судячи зі статті тієї Скітер, що з'явилася минулого місяця, на Муді таки нападали в ніч напередодні його прибуття у Гоґвортс. Так, я знаю, що вона вважає це черговою фальшивою тривогою, — поспіхом додав Сіріус, побачивши, що Гаррі вже роззявив рота, — але я чомусь так не вважаю. Мені здається, що хтось хотів завадити йому приїхати в Гоґвортс. На мою думку, дехто розумів, що їм буде значно важче досягти свого, коли Муді опиниться тут. Ніхто цього не стане ретельно перевіряти, бо Дико-зорові дуже часто ввижалися нападники. Але це не означає, що він не зуміє помітити справжню небезпеку. Муді був найкращим аврором міністерства.

— То... що ти хочеш сказати? — повільно запитав Гаррі. — Каркароф намагається мене вбити? Але... навіщо?

Сіріус завагався.

— До мене долинали дуже дивні чутки, — нарешті промовив він. — Останнім часом смертежери стали активніші. Вони з'явилися на Кубку світу з квідичу. Хтось вичаклував Чорну мітку... а потім... чи ти чув про ту відьму з Міністерства магії, котра десь зникла?

— Про Берту Джоркінз?

— Саме так... вона зникла в Албанії, тобто там, де, за чутками, останнім часом перебував Волдеморт... а вона ж мала знати про те, що готується Тричаклунський турнір.

— Так, але... малоймовірно, щоб вона просто так наштовхнулася на Волдеморта, — засумнівався Гаррі.

— Я знав Берту Джоркінз, — похмуро буркнув Сіріус. — Ми разом навчалися в Гоґвортсі, вона була на кілька років старша за твого батька і за мене. І була дурна як валянок. Скрізь пхала свого носа, а в голові ж — порожнісінько. Це, Гаррі, не найкраще поєднання. Мушу сказати, що заманити її в пастку було б дуже легко.

— То... то Волдеморт міг довідатися про турнір? — запитав Гаррі. — Ти це маєш на увазі? Думаєш, що Каркароф опинився тут за його наказом?

— Не знаю, — поволі вимовив Сіріус, — справді не знаю... Каркароф не повернувся б до Волдеморта без певності, що Волдеморт став достатньо могутній, щоб його захистити. Але, хоч би хто підкинув твоє прізвище в Келих, він це зробив не просто так. Тож я переконаний, що турнір виявиться доброю нагодою на тебе напасти під виглядом нещасного випадку.

— Мушу зізнатися, що це дуже вдалий задум, — похмуро підтвердив Гаррі. — Нічого не треба робити, тільки стояти осторонь і чекати, коли все зроблять дракони.

— О, дракони, — заговорив дуже швидко Сіріус. — Є один спосіб, Гаррі. Навіть не намагайся виконати паралітичне закляття — дракони дуже сильні, їх одинєдиний заклинач не подужає. Для цього треба з півдесятка чаклунів одночасно...

— Та я знаю, щойно сам бачив, — погодився Гаррі.

— Але ти можеш упоратися й сам, — вів далі Сіріус. — Є один спосіб, і для цього досить простого закляття. Треба...

Але Гаррі дав знак рукою, щоб Сіріус замовк. Серце в грудях несамовито закалатало. Він почув, як хтось спускається гвинтовими сходами у нього за спиною.

— Тікай! — прошипів він Сіріусові. — Тікай! Сюди хтось іде!

Гаррі скочив на ноги, затуляючи камін. Якби хтось побачив у стінах Гоґвортсу Сіріусове обличчя — зчинився б неймовірний галас... втрутилося б міністерство. .. його, Гаррі, допитували б, де перебуває Сіріус...

Гаррі почув легенький ляскіт у каміні за спиною і зрозумів, що Сіріус зник. Глянув на підніжжя гвинтових сходів. Хто це вирішив прогулятися о першій ночі і не дав Сіріусові договорити, як проскочити повз дракона?

Це був Рон. Одягнутий у свою темно-бордову піжаму він зупинився, побачивши в кімнаті Гаррі, і роззирнувся довкола.

— З ким це ти розмовляв? — поцікавився він.

— А тобі що до того? — огризнувся Гаррі. — Чого ти тут бродиш так пізно?

— Просто хотів знати, де ти... — знизав плечима Рон. — Нічого. Вже йду назад.

— Захотів тут повинюхувати? — крикнув Гаррі. Він розумів, що Рон не мав жодного уявлення, що тут було, що він прийшов не зумисно, але Гаррі було байдуже — в цю мить він ненавидів усе, пов'язане з Роном, разом з його босими ногами під короткими холошами піжами.

— Пробач, — почервонів зі злості Рон. — Як це я не подумав, що тобі не можна заважати? Можеш і далі собі