Наказ лейтенанта Вершини - Василь Олександрович Лисенко
Леся одягла старий піджак, широку спідницю, запнулася сірою приношеною хусткою. На майдані довелося зупинитися, бо їм перепинили дорогу чорні фургони, що повзли на Митрикове поле.
— Що вони щодня возять? — спитала Леся.
— Солдатів навчають на полі,— зневажливо відповів Юрко.
— Страшні які машини — великі, чорні, похмурі.— І раптом дівчина заговорила про інше: — А навіщо тобі ті паперові гроші? І взагалі ти якийсь дивний. Учора, як дід розповів, що в Червоної Красуні є вінок, а в тому вінку секретні замки приховані, ти аж промінився від радості. Чого тебе так хвилюють розповіді про підземелля та палац? Невже ти сподіваєшся заволодіти панськими скарбами?
— До скарбів мені байдуже, хоча цікаво було б подивитися, а знати таємницю підземелля треба.
— Ти думаєш, що всі ті підземелля справді існують?
— Звісно, існують, — впевнено відповів хлопець, — у нас все село стоїть на кам'яних виробках. І навколо села лишилися старі каменоломні. В одній з них є давній монастир, ще з часів Київської Русі; там ченці велику бібліотеку сховали.
— Яку бібліотеку?
— Як хан Батий напав на нашу землю, от вони й сховали пергаменти.
— І ти сподіваєшся відшукати?
— Просто розповідаю, цікаво…
— А нащо тобі паперові гроші?
— Їх треба Маєру віддати, хоча вони й фальшиві.
— Навіщо?
— Так треба, Лесю, бо від цього фашиста дуже багато залежить. І я мушу бути для нього потрібною людиною.
— Так ті ж гроші фальшиві. Навіщо йому папірці?
— Маєр їх перепродує і має від цього добрий зиск. У нього є можливість видати їх за справжні.
— Не можу я зрозуміти фашистів, — зневажливо промовила дівчина, — і не соромно йому фальшиві гроші перепродувати. Подумай, Юрку, мій татко — командир Червоної Армії — торгує фальшивими грішми. І уявити таке неможливо!
— Вони ж фашисти, у них свої погляди на життя, для них основне — нажива! За золото, за багатство все продадуть! Фашисти оголосили себе вищою расою, а всі інші народи, мовляв, неповноцінні! І найбільше вони ненавидять нас, радянських людей. Гітлер пообіцяв своїм офіцерам маєтки на Україні. І фашисти «виборюють» життєвий простір, «очищають» його від нас, навіть дітей не жаліють! Он скільки людей убили на Олефіренковій леваді!
— Навіщо ти так запобігаєш перед Маєром?
— Щоб увійти до нього в довір'я і знати наміри наших ворогів… Отут мені й допоможуть фальшиві фунти.
На подвір'ї діда Матвія поралася його правнука. Побачивши Лесю та Юрка, запросила їх до хати. Хлопець подав тітці торбу:
— Солі вам трохи приніс… Тітка радісно сплеснула руками:
— Спасибі! Без солі живемо… Де ж це ти, Юрку, роздобув?
— У німців виміняли за вишиту сорочку.
— Заходьте до хати, сьогодні і дід Матвій дома, відпочиває.
Юрко з Лесею зайшли до хати, привіталися з дідом.
— Ти, Надіє,— озвався чередник, — віддай хлопцеві гроші, оті, що їх колись Федько на схованку приніс. Ти все надокучала: «Викиньте, діду!» І папери оті, що в голубій папці, віддай Юрку. Хай молоді про панське життя прочитають.
Тітка Надія покликала Юрка в сіни, кивнула на драбину:
— Лізь на горище. За лежаком у кутку побачиш мішок. Там гроші. Як поклав їх колись Федір, то там вони і пролежали роками. А про Федора ні слуху ні духу! Діставай мішок, а я тобі папери знайду — вони в мене в скрині.
Юрко виліз на горище, призвичаївся до мороку, оглянувся навколо. Прямо перед ним стояла картина, покрита пилюкою, крізь яку прозирало вольове обличчя. Хлопець підійшов до лежака і в кутку побачив великий брезентовий мішок. Струсив з нього пилюку, остюки і скинув у сіни. Клунок, гепнувшись, розв'язався — і на підлогу випала пачка туго перев'язаних купюр.
Тітка Надія винесла з комори папку, зав'язану шнурками, витерла її ганчіркою, поклала на стіл:
— Беріть та читайте! А як хочете, то й забрати можете. Тепер ці папери нікому не потрібні. Я почала читати і нічого не збагнула. Там списки людей, яких вже давно й на світі немає. У нас ще одна така папка була — миші сточили.
Юрко попросив в діда Матвія тачку, привіз клунок з грішми додому, сховав його в коморі. Потім розгорнув папку. Зверху на паперах лежав зошит у коленкоровій обкладинці. На першій сторінці чітким красивим почерком було написано: «Список жителів села Відрадне та навколишніх хуторів, які є більшовиками або ж активно співчувають їм, допомагають червоним повстанцям». Першим у списку стояло прізвище Петра Кожухаря. Навпроти дрібним почерком було написано: «Активний учасник революції 1905 року. Більшовик. Брав участь у штурмі Зимового палацу. Прибув на Україну з мандатом Леніна для підготовки повстання проти Центральної ради, поділив між селянами землю пана Хоткевича». Далі значилися прізвища ще багатьох мешканців села Відрадного.
Під списком було зроблено запис: «Матеріали про вороже настроєних жителів села Відрадне, одержані мною від Юхима Щупака, Панаса Олефіренка, Гната Ситарчука, Лаврентія Шудрі, Трохима Підошви». І внизу підпис: «Працівник державної варти сотник Олексій Марчук. 21 березня 1918 року».
— А де тепер всі ці люди? — прочитавши список, запитала Леся.
— Полягли за Радянську владу. Їх усіх постріляли та порубали петлюрівці, денікінці, білополяки, кайзерівці. Я не раз чув прізвища цих людей.
Юрко поскладав папери, зав'язав папку, сховав її в коморі за старими рамами, сказав дівчині:
— Зараз піду до Маєра, розповім про знайдені гроші і попрошу перепустку в Київ.
Хлопець кинув у кошик кілька пачок хрускотливих купюр, взяв посвідчення і пішов до палацу.
Вартовий есесівець уважно прочитав посвідчення, підозріло поглянув на кошик, прикритий вишитим рушником, зайшов у будку, почав дзвонити по телефону. Невдовзі до воріт підійшов офіцер і запитав:
— Хто хоче бачити пана штандартенфюрера?
— Ось цей хлопчик, — показав вартовий на Юрка, — він має перепустку.
Шарфюрер теж підозріло оглянув кошик, прочитав посвідчення і привітно гукнув:
— О, Юрген Берг! Радий познайомитися з рятівником солдатів охоронного батальйону! Проходь! Зараз я доповім про тебе пану Маєру!
Маєр був у своєму робочому кабінеті, побачив Юрка, підвівся з-за столу, радісно сказав:
— Я висловлюю тобі велику подяку за врятування солдатів фюрера! Штурмбанфюрер гер Лернер розповідав мені… Ти, Юрген, справжній фольксдойч і одержиш нагороду! До речі, завтра до нас приїздить кореспондент газети «Солдат СС», він писатиме про тебе, Юрген! Завтра о дев'ятій годині Франц приїде до вас і привезе тебе в палац. Газету «Солдат СС» читає фюрер. І, можливо, прочитає нарис про героїчний вчинок Юргена Берга.
— Пане Маєр, — промовив Юрко, — я натрапив на іноземні гроші і вирішив принести їх вам.
— Фунти стерлінгів, — радісно проказав Маєр, — це чудово! Давай поглянемо на твою знахідку!