Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Богдан Йосипович Чалий

в нього чотирьох зубів. Ой, скільки в лісі реготу було, Усе живе від сміху полягло! Барвінок наш ходив на голові, А коник аж качався по траві… Ось Барвінок їде лісом Та поміж кущами. «Треба, — думає, — послати Друзям телеграми».



РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Є у лісі справжня пошта В дереві дуплистім. Служить Дятел працьовитий Там телеграфістом. Хоч у нього рук немає — Робить, мов сторукий. Попросив його Барвінок: — Телеграми стукай. Перша — Півневі депеша На Сідало П’яте: «Злому Лисові дав перцю. Перемога, брате!»

А вже друга телеграма На город до Гната: «Жив, здоров… Як повернуся Розповім багато». Розказать хотів докладно, Як він бився з Лисом, Як обвів його круг пальця На шляху під лісом. Та подумав-передумав… Ні, це не годиться! Козакові вихвалятись — Це така дурниця! Біля пошти, в купі листя Спав кабан Захрюка. Він прокинувся і слуха: Що там Дятел стука? Вибиває телеграму На город до Гната? Де город цей? Що на ньому? Інтересно взнати! Цей Захрюка-кабанюка Мав погану моду: Не минав ніде й ніколи Жодного городу. На грядки вночі залізе, Як почне там рити. Все сплюндрує, поламає — Страшно й говорити!

Вже по ньому і стріляли, Вже й камінням били, — Він настирливо в городи Суне своє рило. З ями виткнувся Захрюка, Весь у прілім листі, Та як рохне на Барвінка: — Ану, стій на місці! Де город? Якого Гната? Покажи дорогу. — І намірився Барвінка Ухопить за ногу. Як ножі, вперед направив Ікла свої грізно. Ех, загаявся Барвінок — Утікати пізно. Він говорить кабанові: — Покажу, зажди ти! — І подумав: «Треба якось Його обдурити». — Що ж, Захрюко-кабанюко, Каже він ласкаво, — Ти в городі погуляти Маєш повне право.

Рохнув весело Захрюка І заграв очима: — Зрозумів ти мій характер, Значить — молодчина! Їде спереду Барвінок… Ох, яка ж це мука! — Та не здумай утікати! Рохкає Захрюка. — Ну, кому ж, — Барвінок каже, Умирать охота? —

А Дзвінку на вухо шепче: — Мчися до болота! Коник Дзвоник розігнався — Скочив на купину. А Захрюка провалився Просто в трясовину. Залило болотом очі, Захлинувся злюка. — Ах ти ж підлий, ах ти ж хитрий! Завищав Захрюка. Коник Дзвоник по лозинах, По стеблинах скаче. А Захрюка лізе ззаду Та від злості плаче. Коник вискочив у поле, Креше копитами. А за ним летить Захрюка, Ляскає зубами. Ось шосе уже минули,

Ось і залізниця. Із-за гори кам’яної Пасажирський мчиться.