Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Богдан Йосипович Чалий

свої діла. Ви в мене Півня, кляті, відняли? Ви за хвоста з нори мене тягли? Підковами лупили по боках? Я проковтну вас зараз, як комах! — Коробку Лис біля зубів трима. Схопив Барвінок спйса обома. Прицілився, замірився — та штрик! Улучив Лиса просто у язик. Підскочив Лис, сердито заскавчав І дзигою крутитися почав. Хотів Барвінок вилізти надвір. Та знов схопився за коробку звір.

Блискучою шаблюкою трясе: — Не втечете! Заплатите за все! За Півника й за дірку в язиці. Я викурю вас, хитрі стрибунці! Земля з-під лап посипалась дощем. Розбійник яму вирив під кущем, На дно коробку здавлену поклав, Піском засипав, ще й утрамбував. — Тепер і ви узнаєте біду, А я піду дружину приведу. Моя Лисичка зробить з вас салат І нагодує вами лисенят… Або — ще краще — поїмо живцем І зап’ємо холодним сирівцем… Підскочив Лис, зловтішно заскавчав І до нори, танцюючи, помчав.
* * *
Сидить Барвінок в темряві густій; — Що ж нам робити, добрий коню мій? Невже ж і справді виходу нема? Повітря мало, сирість і пітьма… Поклав голівку Дзвоник на плече. Сльоза з очей росинкою тече. Барвінок каже: — Конику, не плач. Ти ще по полю мчатимешся вскач! Він горошинку висунув з дверцят: — Рости, до сонця пробивайся, брат Гукни, що ми у ямі сидимо. Не дихаєм, нічого не їмо. Із горошинки вирвалось стебло. І вгору, вгору весело пішло. І вигукнув Горошок на весь ліс: — Рятуйте! Друзів убиває Лис! Почули це мурашки-трударі, До того місця збіглись на зорі. Біжать, мов коні. Тягнуть, як воли, Свій екскаватор з гаю притягли. Той екскаватор — з гілочок сухих. Замість ковша — розчеплений «горіх.

За мить із ями вишкребли пісок, І залунав Барвінків голосок: — А я хлопець завзятий, Я Барвінок Хрещатий! Хоч було мені й тяжко, Врятували комашки. Врятували комашки — Трударі-роботяжки! Щоб витягти коробку немалу, Поставили мурашки кран-стрілу. За двері гаком гострим зачепили І крутонули корбою щосили. За мить була коробка нагорі. Сказав Барвінок: — Ну, богатирі, Спасибі вам, що ви в пригоді стали, Спасибі вам, що нас урятували.

Немов гора Барвінку впала з пліч, І він придумав дуже хитру річ. — Погляньте, друзі, настає вже ранок Так приготуймо ж Лисові сніданок. Мурашки жваві із усіх кінців Назносили в коробку камінців І потім повну зсунули назад… Сказав Барвінок: — Ось тобі й салат! Утрамбували землю, як було. І всіх — неначе вітром розмело. Заліз Барвінок під лопух і жде. Аж ось і Лис поснідати іде. За ним веде Лисиця лисенят. Поглянеш збоку — лисячий парад. Усі зубасті, всі голодні, злі, Хвостяри довгі тягнуть по землі. Ось підійшли. Коробку витяг Лис, Поклав на травку — всі аж затряслись. Важку коробку Лис у лапу взяв I біля вуха нею помахав: — Ге! Торохтить, немов сухий горох. Барвінок вмер, а коник, мабуть, здох! Роззявив пащу радий душогуб: — Ось я їх зараз покладу на зуб… Зубами лясь, каміння в роті — хрясь!

Аж чорна юшка з рота полилась. Він з переляку ледь не одубів. Не стало