Казки - Ганс Хрістіан Андерсон
Тоді голосно закричала з жаху мати:
— Котра ж з отих — квітка мого сина? Кажи, кажи мені! Порятуй безневинну дитину, рятуй дитя моє од усього того нещастя! Візьми вже краще та занеси його у Царство Небесне! Забудь мої сльози, мої благання, — забудь усе, що я не робила!
— Я тебе не розумію! — каже Смерть. — Чи ти знову хочеш узять свою дитину, чи я мушу нести її у ту сторону, котрої ти не знаєш?
Тоді мати з горя ще дужче заламала собі руки, упала навколішки і прохала Бога:
— Господи! Не слухай мене, не слухай, коли я що прошу у Тебе проти волі Твоєї: вона одна благая! Не слухай мене!
І голова її схилилась на груди.
А Смерть полетіла з тією дитиною у невідомі краї…
Янгол
Добра дитина коли помирає, то янгол
Господень
З неба полине щоразу на землю і тую
дитинку
Мерлу на руки бере; розправля свої крила
широкі;
Ті, що любила дитинка, країни усі пролітає:
З кожного місця зрива він по квітці пахучій.
Ці квіти
Янгол з дитинкою вкупі несуть аж до
самого Бога.
Там, угорі, розквітить тії квіти Господь
Милосердний;
Кращі далеко над ті, що цвітуть по землі,
вони стануть.
Схилить до серця святого Господь квіточки
ті пахучі,
Й тієї, що більш до вподоби, вустами святими
торкнеться.
Там, на сій вулиці темній, у хаті — не в хаті,
а в льосі,
Жив собі хлопчик недужий; змалку він
ліжка не кидав.
Часом, як легше ставало, на милицях раз
було пройде
Хворе хлоп’ятко по хаті, та й годі. А в літню
годину
Соняшний промінь було освітить його
бідну оселю,
Весело в хаті заграє; тоді-то хлоп’ятко
недуже
Гріло на сонці свої рученятка, худі та холодні.
Сонце світилось крізь пальці тендітні,
і кров червоніла.
«Дякувать Бога, сьогодні мов краще!» —
промовить слабеньке.
Бідне, не знало воно, як ліси зеленіють
розкішно!
Гілочку клена колись подарив йому
хлопець-сусіда,
Хворому гілочка лісом здавалась; було її
візьме,
Голову схилить під листя і дума,
що дуб величезний
Віти над ним розпускає; а сонечко сяє
на небі,
Пташки щебечуть приязно — і так йому
весело стане!
Раз, у весняну годину, приніс йому
хлопчик-сусіда
З поля пахучих квіток, і в одній якось
корінь зостався.
Квіточку ту посадив він в полив’яний
горщик з землею
І на віконці над ліжком поставив. Та квітка
польова
Пагони зараз пустила і цвітом пахучим
укрилась:
Так-бо кохалися нею ті руки прихильні
й щасливі!
То був садочок дитині — сама найкраща
скарбниця!
Як же він тішив слабого! Поллє було вранці
водою,
Зараз поставить на сонці, щоб променем
теплим пригріло;
Сонце загляне в кватирку і квіточку світом
осяє:
Мов усміхнеться вона, своє листя зелене
розправить.
Пахощі підуть по хаті, і думки рожеві
навіють
Хлопчику в дяку за ласку; бо квіточка тільки
для нього
Цвітом пахучим та листом зеленим
розкішно вкривалась.
Визвав до себе Господь Милосердний
дитину недужу.
В час розставання з землею схилила вона
своє чоло
Над квітом рідненьким — і вмерла. Минув
уже рік, як дитина
В милого Бога гостює; минув уже рік, як та
квітка
Сталась сама сиротою, забута всіма на
віконці.
Вибрались люди із хати та й кинули квітку
на землю;
Горщик розбився об цеглу, і квітка
зламалась, зів’яла.
Ми несемо її, бідну, тепера за те, що давала
Радощів більше вона, аніж квітка коштовна,
царськая.
— Як же ти знаєш про все це? — у янгола
мерле питає.
— Знаю, — одмовив йому світлокрилий, —
бо сам я і був тим
Хворим бездольним хлоп’ям, що на
милицях тільки й ходило.
— Я зразу пізнав свою квітку! — І очі дитина
розкрила,
Глянувши дивно на янгола лик
святобливий та ясний.
Зараз влетіли вони у Господню оселю,
де радість
Вічно царює та правда. Господь притулив
ту дитину
Мерлу до серця святого, і зараз їй виросли
крила,
Янгола крилам подобні: от, вкупі, узявшись
за руки,
Янголи два полетіли. А Бог Милосердий
ті квіти
Всі притулив до себе, а вустами святими
торкнувся
Тільки до тої, що хвору дитину колись
розважала;
Той поцілунок Господній їй душу несмертну
навіяв:
Стала душа та щаслива укупі з другими
святими
Голосом славити Бога! Всі янголи колом
літають
Біля Престолу Святого; а коло — велике,
незмірне!
Там між тим колом літає і квіточка бідна,
степова,
Котру з сміття підняли десь на вулиці темній,
безлюдній.
Всі вони вкупі, щасливії, голосом дивним
співають
Славу і щиру любов до Святого,
Довічного Бога!
ПИТАННЯ ДО ТЕКСТІВ КАЗОК, НА ЯКІ МАЮТЬ ВІДПОВІСТИ ШКОЛЯРІ
Кресало
1. Звідки йшов солдат? Як ви гадаєте, про що він мріяв?
2. З чим стара відьма порівнювала очі собак-охоронців скарбів?
3. Які скарби були заховані у другій кімнаті?
4. Куди солдат поклав золото, що знайшов у третій кімнаті?
5. Чому король заховав свою дочку в замку за високими вежами?
6. Як ви гадаєте, невже друзі покинули солдата тільки тому, що їм важко було підніматися в маленьку кімнатку під самісіньким дахом?
7. Що можна було зробити за допомогою чарівного кресала?
8. Як собака заплутав стару фрейліну?
9. Що вигадала розумна королева, щоб дізнатися, куди вночі зникає принцеса?
10. Як мали покарати солдата за зустрічі з дочкою короля?
11. Скільки заплатив солдат хлопчику-шевцю за допомогу?
12. Як страшні собаки допомогли солдату стати королем?
13. Скільки разів солдат викликав собак за допомогою кресала й що наказував їм робити?
14. Що доброго і що поганого зробив солдат під час своїх пригод?
15. Яка дрібничка, можна сказати, врятувала життя солдату:
а) хлопчик-швець перечепився і впав біля ґрат, за якими був солдат;
б) черевик хлопця-шевця злетів з ноги, й він пригальмував біля ґрат, за якими був солдат;
в) хлопчик-швець зупинився біля ґрат, за якими був солдат, щоб спитати, як тому допомогти.
Пояснення слів
Картатий — у клітиночку.
Кремінь — дуже твердий мінерал — кварц чорного, бурого або жовтого кольору, який у давнину використовували для добування вогню.
Кресало — залізне або сталеве знаряддя для добування вогню з кременю.
Копенгаген — столиця Данії.
Фрейліна — придворна посада для дівчат і жінок аристократичного походження у свиті цариці, королеви, принцеси.
Галоп — швидкий біг коня навскач.
Зверніть увагу!
Словосполучення «витрішки продавати» означає бездумно роздивлятись кого-небудь, витріщатися.
Завдання
Поділіть казку на окремі історії-епізоди. Наприклад: «Історія про зустріч солдата з відьмою», «Історія про скарби в дуплі» й т. п.
Нове вбрання короля
1. Що найбільше любив і на
