Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 Зрештою, вони почали збиратися. Вони вже пройшли половину під’їзного шляху, із Рольфом на чолі, коли Сташ прибігла за ними.

 - Зачекайте! Зачекайте! Ми маєте піти та побачити це. Обидва! – Вони повернулися, до Рольфової досади. Він всівся на під’їзному шляху та позіхав із відразою.

 Сташ почала розпаковувати третю коробку. Перший шар був у інших коміксах Ендрю, перемішаних із дратівливими нотатками старого Джоселіна, написаними для себе. Ендрю взяв одну навмання та прочитав: “О.Браун знову намагається відібрати мій ліс. Навіщо він виставляє весь цей колючий дріт?”. “Ага”, подумав Ендрю, “Отже, він і раніше це вчиняв, так?”. Коли Ендрю вперше вступив володіння своєю спадщиною, не було жодних слідів колючого дроту. Він би дуже хотів дізнатися, що саме зробив дідусь, що позбутися його.

 Решта коробки була лише у старих, пильних картонних папках. Ендрю взяв одну, яку передала йому Сташ та із сумнівом відкрив. Вона була заповнена звітами від інвестиційної фірми. Форма за формою оголошували, що Джоселін зараз мав так багато тисяч фунтів в інвестиціях і що вони заробили йому так багато грошей, що розум Ендрю похитнувся.

 - Вони всі такі, - сказала Сташ. – Там велика сума грошей, Ендрю. Ти знав про них?

 - Ні, - сказав Ендрю. – Я лише знав про ті, які були у банку.

 - Тоді я зможу причмокнути місіс Сток за те, що поклала їх усіх у цю коробку! – сказала Сташ. А ти глянь на цю, Ейдане, – вона простягнула Ейдану значно тоншу папку.

 Ейдан, який стояв тут і скоріше нудився, витріщився на папку. Вона була позначена почерком Джоселіна: “Сліпа довіра [39] для Ейдана Каіна. Найменше, що я можу зробити після мого провалу із Мелані”. Всередині офіційні форми констатували, що десять років тому, Джоселін Брендон відклав декілька тисяч фунтів стерлінгів, щоб виростали у ще декілька тисяч, поки Ейдану не виповниться вісімнадцять. Тоді гроші перейдуть Ейдану.

 - Вау! - сказав Ейдан. Він був змушений зняти окуляри, тому що очі наповнилися сльозами. Він відчув безнадійну тугу, за тим, що так і не познайомився із старим дідусем Ендрю. Він повинен бути особливим, якщо зробив таке для немовля, якого ніколи не знав.

 - Хороша людина, так? – сказала Сташ. – Зауважте, він також міг бути справжнім старим скнарою! Він гарчав на мене та називав мене “Тарквінова дурна маленька егоїстка [40]”. Раз чи два я показала йому язика. У всякому разі, Ендрю, я переведу ці на твоє ім’я, добре? Не хвилюйся. Я знаю що робити. Я робила це для Ронні Стока, коли померла його мати. – Сташ взяла один кінець коробки та почала буксирувати її до кабінету Ендрю. Вона зупинилася. – Твій комп’ютер все ще працює?

 - Він завис, коли з’явилася Тітанія, - зітхаючи сказав Ендрю.

 - Тоді я знаю як його полагодити, - сказала Сташ та потягла коробку. Вони чули, як вдалечині вона бурмотіла. – Чесно, я можу причмокнути місіс Сток! – поки вона йшла.

 Ендрю та Ейдан вирушили вдруге. Ендрю вирішив, що цього разу вони почнуть досліджувати кордон, з місця його перетину із Мелтонівською дорогою, і підуть назад стежкою для візків, якою йшли вчора. Тож вони йшли містечком повз церкву та футбольне поле. На вході на поле, зараз стояли ворота, а на воротах велике повідомлення казало, що Містер Рональд Сток відкриє Фестиваль в 14:30 у суботу.

 - Він почнеться ще до цього, - сказав Ендрю Ейдану. – Наскільки я пам’ятаю, зазвичай спочатку йде процесія із групою та люди у вигадливих сукнях. Запис до змагань має бути в середині дня. Містер Сток буде возити свої овочі більшість ранку. Він майже спустошує весь город для цього.

 Ейдан встав навшпиньки та побачив ще більше наметів за живоплотом та натяки каруселі, яку монтували. Раптом він схвилювався через цей Фестиваль. Він ніколи не був на жодному. Виглядало на те, що там має бути весело.

 Щодо іншого, їхня прогулянка у цей день пройшла без пригод. Вони знайшли місце на дорозі до Мелтону та турнікет, що вів до тієї ж, ледь помітної, стежки, якою вони йшли вчора. Коли у них виникали сумніви щодо того, де кордон, Рольф знаходив його для них. Ніде не було жодних ознак Гроіла. Ендрю припустив, що Гроіл можливо спить від великої кількості їжі, яку він вчора з’їв. Ейдан сподівався, що так і було. Він сподівався, що Гроіл старанно перебуває у своєму маленькому та важкому стані та добре заховався.

 Коли вони йшли додому стежкою для візків, Ендрю зітхнув та сказав:

 - Залишився лише один відрізок на завтра і він проходить, якось, біля земель Менору. Я голосую за те, що ми спробуємо обійти його стороною, не перетинаючи колючі дроти містера Брауна. Це повинно бути можливим. Він не міг перегородити все навкруги ним. Зможеш нам допомогти у цьому, Рольф?

 Рольф підняв очі та кивнув. Він думав про вечерю.

 - А не хочете зробити своє поле-піклування більшим? - запитав Ейдан.

 - Можливо, - сказав Ендрю. Але я не збираюся дозволити містеру Брауну перемогти нас. Швидше, Ейдан. Я хочу добратися додому перш ніж Сташ піде.

 Сташ чекала на них, кажучи, що вже почала розбиратися із папками і продовжить завтра. Шон також чекав. Він хотів, щоб Ендрю пішов подивитися на сарай, і побачити, як той виглядає всередині, оскільки Шон закінчив. Він розмахував двома руками та виглядав так благально, що Ендрю одразу ж пішов, не знімаючи свої чоботи.

 Опинившись усередині, він стояв та дивувався. Місце світилося. У різнокольоровому світлі з вікна, різьблені стіни світилися медовим кольором, а на них маленькі істоти визирали з-за буйства завитків, листя та квітів, а народ, схожий на людей, здавалося, танцював у лінії, яка звивалася туди і сюди і поміж інших